Закарпатки у світі: Сонячний Альбіон Ольги Данко

10 жовтня 2019 18:00 Переглядів: 1596 Коментарів: 0 Друкувати

Наступною закарпаткою, яка розповіла нам свою історію є Ольга Данко, яка ось уже 14 років мешкає в Англії. Там пані Ольга знайшла своє кохання і роботу мрії, там - її життєва гармонія і місце сили. Ми розпитали у нашої героїні, як їй це вдалося, і за чим вона все-таки сумує.

Англія – країна мрій і здійснених можливостей

Я вважаю, що наші здібності і наше ставлення до життя зароджується раніше, ніж ми встигаємо це усвідомити

Починала я своє життя в Англії як заробітчатка, було це в далекому 2005 році. На той час я жила в Невицькому, мала сім’ю, працювала лікарем-педіатром у дитячому санаторії «Малятко». Скрутне становище і постійна нестача грошей змусили мене ризикнути і покинути дім. Мені страшно було залишати рідних, але я була впевнена, що чиню правильно, тому мені не страшно було сідати в літак і опинитися так далеко від дому. А ще я не боялася, адже знала, що їду законно, у мене була робоча віза.
Мене завжди приваблювала Англія, я змалечку вчила англійську, постійно сиділа над книжками і словниками. Я вважаю, що наші здібності і наше ставлення до життя зароджується раніше, ніж ми встигаємо це усвідомити. Ще в школі, вивчаючи англійську, я відкривала для себе цілий світ. Для мене це був ескапізм – вчити мову. Коли закінчувала школу, навіть подумувала вступати на романо-германську філологію, але дядько, який був моїм опікуном, переконав мене вступати на медичний. Я зовсім не шкодую про те, що послухалася його, бо люблю те, чим займаюся. Я пишаюся тим, що медик, я люблю людей, люблю працювати з ними. Я переконана, що якщо ти займаєшся якоюсь справою, треба робити її найкраще, тоді в тебе буде гармонія із самим собою.

Про першу роботу в Англії

Все було дуже спокійно, я робила свою роботу і була щаслива від того, що тут нема тієї бюрократії, яка завжди переслідувала мене на моїй роботі в санаторії

Мої знання з англійської дуже стали в пригоді, коли я вирішила поїхати в іншу країну. Україну я покинула, маючи в кишені всього 200 фунтів. Свою першу роботу в Англії я знайшла через київську фірму, все було надійно і безпечно, я отримала детальні інструкції щодо дороги, житла і самої роботи.
Працювала я у так званому «nursing home» - будинку для пристарілих. На цю роботу не вимагали саме лікарів, і можливо, я б могла знайти щось краще, але я погодилася. Жила на південному-сході Англії, у графстві Кент, у маленькому охайному містечку Нью Ромні (за розмірами десь як наш Перечин). Все було дуже спокійно, я робила свою роботу і була щаслива від того, що нема тієї бюрократії, яка завжди переслідувала мене у моїй роботі в санаторії. Коли їхала, то не планувала там залишатися, таке рішення я прийняла значно пізніше. Протягом п’яти років, які я провела, працюючи доглядальницею, мені вдалося здати всі необхідні іспити, аби залишитися в Англії. На той час це коштувало 3,5 тис. фунтів, але це було вартим того. І зараз лікарям не варто боятися їхати сюди, адже в Англії є різні програми для медиків. Зокрема я веду на ФБ сторінку Medical Training in the UK для українських лікарів. Лікарі мають змогу пропрацювати два роки за цією програмою, аби пізніше свій досвід використати в Україні.

Про переваги англійської медичної системи

Згадую свій перший день у лікарні, тоді мені довелося брати кров у 500-грамової крихітки, я дивилася на інших лікарів, у яких це виходило дуже майстерно і заздрила їм

Медична система в Англії дуже хороша. Я отримала англійську реєстрацію в 2010 році, тоді змогла змінити роботу. Зараз працюю в National Health Service і знаю все зсередини. Медицина в Англії безкоштовна. Звісно, там існує і приватна медицина. Якщо ти шукаєш найкращі послуги зі стоматології чи пластичної хірургії, то можеш звернутися, наприклад, у приватну клініку. Але екстрена і дійсна медицина безкоштовна. Я люблю NHS, можу сказати це щиро, і пишаюся, що працюю там уже майже десять років.
NHS – дуже хороша організація, шкода, що в Україні такої нема. Там усе прозоро, кожен лікар має індивідуальну реєстрацію і ліцензію на практику, а кожен пацієнт може ознайомитися з детальною інформацію про лікаря, який його лікує.
Зараз я живу в Плімуті, працюю в лікарні третього рівня у відділі неонатології, де проводять інтенсивну терапію новонароджених. Згадую свій перший день у лікарні, тоді мені довелося брати кров у 500-грамової крихітки, я дивилася на інших лікарів, у яких це виходило дуже майстерно і заздрила їм. Але така вже моя натура, я завжди себе переконувала, що можу бути не гіршою за інших, і зрештою в мене все вийшло.
Також я навчаю студентів-медиків, які приходять до нас у лікарню, вчу їх обстеженню новонароджених, розповідаю їм про систему, про лікарню.

Про Туманний Альбіон без туманів
Англія дуже гарна. Там все, як у нас, але все-таки трішки гарніше. Ті самі вівці й корови у полях, і все завжди дуже соковите й зелене через постійні дощі. Що цікаво, туманів я не бачила, хоча країну часто називають Туманним Альбіоном. Раніше, коли було багато шахт і погана екологія, Англію накривали постійні смоги. Зараз дуже великою популярністю користуються сонячні панелі, які розміщені на багатьох будинках, на нашому в тому числі.

Про дуже ввічливих англійців

Мені важко було звикнути до «How are you?», іноді думала: «Ну яке вам діло, як у мене справи?»

Англійці дуже ввічливі і завжди просять вибачення. Чесно кажучи, це спочатку дуже дратувало мене. Якщо вас випадково штовхнуть або зачеплять рукавом, то обов’язково попросять вибачення, навіть якщо не винні. Якщо в нас на ринку хтось ненароком стане тобі на ногу, то велика ймовірність, що замість вибачень на тебе ще й глянуть так, ніби це ти винний, що плутаєшся тут під ногами. В Англії у вас неодмінно поцікавляться, чи не нашкодили, і попросять вибачення.
Мені важко було також звикнути до «How are you?», іноді думала: «Ну яке вам діло, як у мене справи?». Насправді їм усе одно, як ти маєшся, тож варто просто ввічливо відповісти, що все добре.
Але натомість вони дуже люблять допомагати і завжди намагаються виручити, якщо їх про це попросити. Англійцям дуже подобається відчувати себе потрібними. Вони обожнюють, коли в них, корінних жителів, іноземці питають порад, особливо щодо мови.
Також мені в англійцях дуже імпонує їхня толерантність. Вони ніколи не проявляють снобізму у ставленні до іноземців. Я жодного разу не відчула себе дискримінованою через те, що українка.
Англійці знають про Україну. Знають про Чорнобиль, про війну, про Крим. Завжди цікавляться в мене, чи безпечно там, куди я їду.

Про кумівство, якого нема

Відмінною рисою англійців та українців є відсутність кумівства як такого. Там ніхто нікого не покриває. Якщо ти робиш щось неправильно, тобі неодмінно про це скажуть, жодного панібратства. У медичній системі основний принцип – все для пацієнта. Ніхто нікого не рекомендує, ні за кого не домовляється, лікарі допомагають одне одному.
В Англії мало офіційності, всі друзі, всі називають одне одного лише по імені, але все дуже професійно. На першому місці завжди безпека пацієнта. Там усі відкриті, неможливо приховати лікарську помилку, адже ніхто нікого не покриває і не дає хабарів.
Звісно, я працюю важко, іноді по чотири ночі підряд і робота завжди є, але чесно скажу, що напевно, не змогла б повернутися працювати в Україну, адже зараз я працюю у справжній гармонії з собою.

Про мову і мовні бар’єри

Я подумки проговорювала: «Can you just shut up?», бо просто не могла їх слухати

Адаптація до мови в мене проходила десь пів року. Оскільки починала я у Кенті, це було ще важче, адже кентіш (акцент людей з Кенту) дуже специфічний. Особливо, коли між собою розмовляли молоді англійці (а розмовляли вони швидко й нерозбірливо), я подумки проговорювала: «Can you just shut up?», бо просто не могла їх слухати. Розмовна мова справді складна, зовсім не те, що ми вчили в книжках. Але я дала собі установку слухати їх лише в тому разі, якщо вони звертатимуться до мене, і якщо я їх не розумітиму, то попрошу повторити і говорити повільно.

Про вільний час

У нас є правило – один раз у рік ми їдемо до моря, один раз у рік – на лижі

Оскільки я живу в Плімуті, то не зустрічаюся з іншими українцями Англії, напевно, в Лондоні більше можливостей для цього. Мене долучали в різні діаспорні групи у соцмережах, але не склалось. Чесно кажучи, я і не маю часу на такі зустрічі, адже багато працюю, а вільний час намагаюся присвятити своїй сім’ї. Під час відпустки ми з чоловіком намагаємося побачити якісь нові місця, досліджувати світ. У нас є правило – один раз у рік ми їдемо до моря, а один раз – на гірськолижний курорт. Завдяки Стіву чотири роки тому я нарешті стала на лижі.

Про плюси і мінуси Ужгорода

Ужгород особливий для мене, бо я тут виросла, і я радію, коли бачу зміни на краще, хоча є куди розвиватися

В Невицькому в мене є дорослий син, і я намагаюся часто приїжджати, аби бачитися з ним. Під час моїх візитів до України я завжди стараюся зустрічатися зі своїми колегами по санаторію. Я їх всіх люблю і відчуваю їхню доброту, підтримку і повагу. Дуже ціную, що вони досі пам’ятають мене і цікавляться моїми справами.
Я тішуся змінам, які відбулися з Ужгородом. З’явилося багато нових сучасних будівель, хороші заклади харчування, набережна зараз дуже гарна. Також великим плюсом є великий вибір зйомного житла та готелів, раніше з цим було проблемно.
Приємно бачити тут іноземних студентів, я надіюся, що їм комфортно, що тут вони добре себе почувають.
Я постійно читаю новини на закарпатських сайтах, мені цікаво, що тут відбувається. Іноді про ті чи інші події дізнаюся раніше, ніж мій син, і розповідаю йому.
Ужгород особливий для мене, бо я тут виросла, і я радію, коли бачу зміни на краще, хоча є куди розвиватися.
Що я помітила, в Ужгороді майже не зустрінеш на вулицях людину з інвалідністю. Це не тому, що їх нема, а тому, що місто не пристосоване. В Англії для них всюди відкриті шляхи.

Про свята і традиції

В Англії я відвідувала служби протестантської церкви. Мені сподобалося тим, що там відчуваєш себе дуже розслаблено, там усі співають, адже біля кожного вірянина стоїть роздруківка з текстами церковних пісень, і кожен може приєднатися до співу. Відчуваєш, що ти там не лишній. Діти граються, але ніхто не робить їм зауважень. От католицька церква там канонічна і чітко структурована.
В Англії нема стільки релігійних свят, як у нас. Вихідні бувають лише на Різдво, Великдень та Трійцю. Мій чоловік Стів завжди дивується, скільки у нас свят, особливо коли я йому кажу: «Не грими, бо свято».
Якщо порівнювати з українськими традиціями, то святкують нудно. Різдво святкується десь так, як у нас Новий рік – є ялинка, подарунки, але релігійний мотив відсутній.
Приблизно те саме з Великоднем. Там не освячують паску, шовдарі не варять. І так само чіткий релігійний мотив відсутній, хоча напевно, дітям розповідають у школах історію цього свята.
Я сумую за українським Різдвом, за снігом і сильними морозами, за затишними сімейними святкуваннями.