«Кожен із нас подорожній, у кожного свій шлях до себе», – писала українська письменниця Галина Вдовиченко, і з цим важко не погодитися. Усі люди різні, і в кожного своє покликання. Хтось жити не може без зміни краєвидів за вікном, а хтось почувається затишно, споглядаючи з вікна один і той самий пейзаж.
«Закарпатський кореспондент» вирішив детально ознайомитися з професією далекобійника, і в цьому нам допоміг ужгородець Олександр Веденеєв – далекобійник із 15-річним стажем.

– Знаю, що попередні Ваші заняття кардинально відрізнялись від того, чим Ви займаєтесь зараз. Розкажіть, ким Ви були до того, як стали далекобійником?

– Я з дитинства мріяв стати водієм. Батько працював таксистом і іноді брав мене на роботу в ранкову зміну. Ми з шостої ранку возили пасажирів, а потім я йшов у садок. Мені подобався запах бензину і мастила. Після армії я працював таксистом, потім автослюсарем. Був період у житті, коли мені довелося побувати навіть у ролі м’ясника. А 15 років тому друг запропонував не маятися в місті, а йти в далекобійники.

– Кожен любить їздити по-різному: хтось у тиші, хтось вмикає музику, а ще дехто намагається використати цей час для чогось корисного – наприклад, вивчає мову. Як щодо Вас? Що слухаєте?

– В дорозі я слухаю різну музику, але найчастіше вмикаю радіо. Буває, слухаю аудіокниги. Дуже сподобалися «Пригоди Ераста Фандоріна» Бориса Акуніна та «Державець» Макіавелі.

– Вважають, що професія далекобійника породила окрему субкультуру, адже стиль життя фурника дещо відмінний від того, як живуть інші. Розкажіть, як минають Ваші дні в дорозі. Чи є певний режим і правила, за якими Ви повинні їздити?

– Так, насправді існують спеціальні правила, яких ми маємо дотримуватися. Кожного дня ми повинні проводити за кермом не більше 9 годин, а після кожних 4,5 годин – обов’язковий 45-хвилинний відпочинок. У тиждень кількість годин за кермом не має перевищувати 56 годин, а максимальний час керування фурою за два тижні – 90 годин.

– Знаю, що є спеціальний пристрій, який контролює Ваш час за кермом. Розкажіть, будь ласка, про нього.

– Так, є такий пристрій, називається тахограф, між собою ми називаємо його просто «тахо». Він фіксує час керування автотранспортом і не дає змахлювати і проїхати більше.

– Таку роботу важко назвати подорожжю, але без сумніву, побачили Ви багато. Чи часто у Вас випадає можливість погуляти і дізнатися щось нове? В яке із відвіданих міст Ви б хотіли повернутися?

– Коли є можливість, то обов’язково іду гуляти, неважливо куди. Був на вивантаженні в Німеччині, запам’яталися пряничні будиночки. Також гуляв по Гамбургу, бачив порт, вдалося навіть відвідати оперу. Центр міста там дуже красивий. Сподобався Мілан, а от Дуомо – це просто щось! Обов’язково хочу потрапити туди ще раз.

– Як людина, що часто змінює краєвиди за вікном, що б Ви хотіли побажати нашим читачам?

– Я б хотів побажати їм побільше подорожувати, адже тільки в подорожах можна зрозуміти, який світ насправді.