Як до конфлікту з Угорщиною ставляться етнічні угорці на Закарпатті: думки

08 жовтня 2018 20:35 Переглядів: 1334 Коментарів: 0 Друкувати

Журналісти Телевізійної служби новин з'ясовували подробиці.

Абсолютна більшість етнічних угорців займається сільським господарством і нікуди виїжджати не збирається.

Якщо підняти квадрокоптер над найбільшим угорськомовним селом в Україні Велика Добрінь - важко знайти двір без теплиць. Землеробство - це місцева традиція, якій уже сотні років. Це приклад для багатьох.

Майже всі жителі цього села на Закарпатті - етнічні угорці, хоча за паспортом вони українці, йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень. Їхній основний заробіток - це город і якість того, що на ньому вирощено. Політика - останнє, що їх цікавить. Головне - мати хороший урожай та здоров'я.

В усій цій дипломатичній війні між Україною та Угорщиною ми майже не чуємо цих людей, які, тим часом, є громадянами нашої держави. Мовний закон, угорські паспорти - що про це думають самі угорськомовні українці і як ці прості люди переживають дуже непрості стосунки між двома рідними для них країнами.

"Господарство допомагає вижити? Так. Ви ж бачите, що нічого люксового немає в дворі. Маємо ми машину –"самару дев’ятку". Нічого такого супер у нас немає", - розповідає місцевий житель Василь Кіш.

Василь - один із небагатьох у цьому селі, хто добре спілкується українською мовою. Спочатку служба в армії, а потім бізнес, змусили його навчитися говорити не тільки рідною угорською. Він каже, що мовні проблеми не виникли сьогодні чи вчора. Вони були завжди.

"Ми теж так вчилися. Двічі російська мова була, російська література. Тоді ще Радянський союз був. І потім пішли вчитися і навчилися. Я теж чистий угорець, мадяр, я не знав до 14 років", - зазначає чоловік.

Тож, система вивчення української мови для нацменшин не змінилася з часів СРСР. Ті ж угорці після школи як не знали її раніше, так не знають і тепер.

Україна нещодавно ухвалила мовний закон, який змусить, зокрема, угорців із 5-го класу вчити майже всі предмети українською мовою. Власне, це і стало причиною великої сварки між країнами. Чи правильний цей закон? У селі вважають, що ні. Хоча визнають, що діти погано володіють державною мовою.

"Наші діти там нічого не зрозуміють. Вони ні мадярську не будуть знати, ні українську. Нічого. Нуль. Тож абсурд дітям вчитися на тій мові, що не знають", - розповідає Василь.

Зараз місцеві діти з народження говорять угорською, у сім’ях тільки угорська, у дитсадку та школі мова навчання - угорська. Можливо, мовний закон буде стимулом для батьків уже з народження потрохи впроваджувати українську мову в побуті? Хоча для багатьох родин незнання державної мови - не проблема. Тут до цього звикли.

"У вас є діти. Як ви вважаєте, чи повинні вони краще знати українську мову? Ми вже до цього звикли. Що ми угорці і ми говоримо усюди угорською. І це для нас не проблема, якщо, наприклад, наша дитина не говорить українською. Ми просто звикли", - розповідає ще одна жителька села Ержебет Пінта.

Ержебет разом з чоловіком Шандором теж живуть із власної землі. У теплицях на своєму городі вони вирощують квіти. Увага України до таких маленьких господарств відсутня. Угорщина ж навпаки побачила в цьому головну перевагу роботи на Закарпатті.

"Ми тут зранку до вечора. До 9 вечора, якщо бути точнішим. Навіть світло вмикаємо, бо не встигаємо. Від України, на жаль, за увесь час я ні разу не отримав жодної допомоги", - зазначає Шандор.

За його словами, Україна жодного разу не допомогла селянам ні з насінням, ні пільгами на опалення. Шандор вважає, що це через те, що в країні немає грошей.

"Угорщина часто допомагає. Наприклад, насінням весною, різними хімікатами, якщо ми попросимо. Завжди допомагають, коли можуть. І це безкоштовно", - зазначає чоловік.

"Ми за національністю угорці. Мадяри. Але ми живемо в Україні. І українці. Просто знаєте... Треба було трохи більше допомоги держави. Обіцяли 5 років тому доїльний апарат. Дзвонили, дзвонили: треба вам, треба вам? Нікому в селі, жодній людині не дали", - розповідає Василь Кіш.

Він зазначає, що Угорщина, своєю чергою, має спеціальний тендер на придбання техніки, у якому селяни вкладають лише 20-30%.

А цю дівчину звати Габріела. Вона показує червоний перець, який її сім’я вирощує на продаж. Без цього тут не вижити. До речі, усі товари з цього села йдуть на український ринок. І є велика ймовірність, що в своєму місті ви можете купити перець, редиску чи помідори з Великої Доброні.

"У нас, наприклад, є великий город та дві теплиці. В них ми вирощуємо спочатку редиску, після помідори, тому що це стало вигідно робити, після ми вирощуємо картоплю, а пізніше червоний перець", - розповідає дівчина.

Габріела непогано знає українську, а її молодший брат Леванте - анічогісінько не розуміє. Він зазначає, що не хоче вчити українську, бо планує залишитися у селі та продовжувати займатися справою своїх батьків.

Фактично ті, хто не знають української, назавжди прикуті до села і продовжують справу батьків. Або їдуть в Угорщину. Хто вчить мову - для них відкривається значно більше можливостей.

"Габріела теж не володіла українською мовою, коли їй було стільки років. Те, що Леванте зараз каже, це ще не 100%. Це не означає, що він не буде вивчати мову", - зазначає їхня мати Наталія Бала.

Тож, угорці за всі ці роки навчилися жити з цими проблемами. Бо держава не зробила нічого, щоби адаптувати їх до життя поза анклавом. Усі вони не хочуть нікуди виїжджати. А ті, хто отримує паспорт закордонного угорця, здебільшого - для роботи за кордоном та подорожей.

"Ми не цікавимся політикою, за кордон ми не збираємося, але як угорцям, які проживають в Україні, нам боляче за цією ситуацією спостерігати", - підкреслює Наталія.

Тож, нинішню дипломатичну війну Угорщини та України найлегше було б завершити тут. Без охорони та броньованих машин, за бесідами з місцевими жителями, які допоможуть чиновникам з обох сторін знайти той компроміс, який не видно ані з Будапешта, ані з Києва. Ці роботящі люди точно не заслужили, щоби стати заручниками суперечки двох сусідніх держав.

Сергій Гальченко, ТСН

Ви зайшли як не зареєстрований користувач!