Унікальні архівні фотографії часто стають справжніми порталами в минуле, що дозволяють на власні очі побачити повсякденне життя попередніх поколінь. Нещодавно оприлюднені рідкісні кадри ужгородської барахолки другої половини 1960-х років викликали хвилю ностальгії та жваві дискусії серед знавців історії міста. На цих знімках зафіксована загадкова жінка в окулярах із досить світлим волоссям, яка неспішно прогулюється поміж торговельних рядів. Оскільки тогочасне маленьке містечко вирізнялося особливою атмосферою, де практично всі знали одне одного в обличчя, постать цієї відвідувачки та самого фотографа додають кадрам особливої таємничості. Проте головну цінність становить деталізоване зображення самого ринку, який тривалий час залишався центром неформальної економічного життя обласного центру.
Історія локації: від «Колгоспного ринку» до сучасної «Білочки»
Більшість старожилів та дослідників міського простору однозначно впізнали на опублікованих світлинах так званий Великий або Колгоспний ринок. Цей торговельний майданчик функціонував на тодішній вулиці Кірова безпосередньо за місцем, де згодом з’явився відомий торговельний комплекс «Білочка». У той часовий проміжок ринок працював переважно у вихідні дні — по суботах та неділях, збираючи величезну кількість покупців з усього Закарпаття. На задньому плані історичних фото чітко проглядаються невеликі спеціалізовані павільйони та кіоски, які належали Обласній та Районній споживспілкам, а також магазини організації «Закарпатмеблі».
Торговельна інфраструктура цього об’єкта вільної торгівлі була досить розвиненою для свого часу:
-
Центр площі займали капітальні криті прилавки з навісами для повсякденного продажу сільськогосподарської продукції, свіжої городини, птиці та кролів.
-
По периметру розташовувалися дерев’яні та цегляні крамнички, де продавали кухонний інвентар, меблі та галантерейні вироби.
-
Особливим попитом користувалися заклади громадського харчування, серед яких містяни згадують знамениту пиріжкову з гарячим бульйоном, кіоск із морозивом та популярну «Чебуречну» ліворуч від центрального входу.
-
До 1967 року безпосередньо за ринковою площею функціонував старий міський автобусний вокзал, а шлях до нього від шостої школи пролягав через пустирі, де пізніше розпочалося масштабне будівництво сучасного проспекту Свободи та готелю «Закарпаття».
Еволюція ужгородських ринків: географія міських барахолок
Феномен ужгородської «барахолки» не обмежувався лише однією локацією і протягом десятиліть активно змінював свій географічний простір. Найперші повоєнні стихійні базари зародилися на Радванці поблизу вулиці Ужанської, де функціонував специфічний ринок худоби, відомий у народі під назвою «Свинячка». Згодом там почали масово виставляти на продаж і поношений одяг чи побутові предмети.
Протягом 1960-х та першої половини 1970-х років епіцентром торгівлі дефіцитом залишався саме майданчик біля «Білочки». Сюди приходили студенти Ужгородського державного університету та модники з усього міста, щоб придбати фірмовий закордонний одяг — наприклад, дефіцитні джинси брендів «Wrangler» або «Traper», а також популярні балонові курточки. Наприкінці 1970-х років цей ринок припинив своє існування у старому форматі, і торгівля фірмовими речами на деякий час перемістилася до Комсомольського парку (нинішній Боздоський парк).
Наступний етап розвитку припав на кінець 1980-х та першу половину 1990-х років, коли головна міська торговиця переїхала на територію стадіону «Авангард». Саме там навколо футбольного поля вирували перші масштабні ринки епохи раннього капіталізму. Тут реалізовували свої товари перші професійні «човники», а розрахунки подекуди велися на мільйони тодішніх купоно-карбованців.
Економічний підтекст: дефіцит, посилки з-за кордону та «фарцовка»
Радянська планова система та тогочасна легка промисловість виявилися абсолютно неспроможними задовольнити елементарний спосіб формування споживчого попиту на якісні та стильні товари. Як наслідок, офіційна ідеологія та тогочасні правоохоронні органи активно використовували штамп «спекуляція» стосовно будь-якої приватної комерційної діяльності, за яку інколи карали занадто жорстоко згідно з кримінальними статтями.
Проте для більшості закарпатців участь у таких торгах була не формою політичного протесту, а звичайною економічною вигодою та способом вижити чи заробити додаткову копійку. Специфіка прикордонного регіону полягала в тому, що багато місцевих мешканців мали близьких родичів у країнах європейського табору та отримували від них регулярні посилки. Речі, які не підходили за розміром, або цілеспрямовано замовлені товари масово несли на недільний ринок або здавали в нечисленні комісійні магазини.
Сама технологія торгівлі мала свої суворі правила безпеки. Щоб не привертати зайвої уваги контролюючих органів, на відкриті прилавки продавці викладали переважно прості вживані речі або старе взуття (на кшталт вживаних жіночих туфель на шпильках). Водночас нові, дорогі чи дефіцитні імпортні товари та закордонна косметика трималися прихованими під прилавками чи в сумках і демонструвалися виключно перевіреним покупцям. На ринку біля «Білочки» формувалися перші елементи вільного ринкового середовища, яке згодом повністю трансформувало міський простір Ужгорода.