«У перші роки після вторгнення ми виживали, тепер — вчимося розвитку», — ця фраза Сергія Мартинюка, директора релокованого підприємства «ТУРБОГАЗ», могла б стати девізом для всього українського великого бізнесу. Попри те, що об’єкти компанії на сході України продовжують обстрілювати, вона не просто відновлює зруйноване, а інтенсивно освоює нові ринки.
Відмовившись від застарілих стратегій, у «ТУРБОГАЗі» зробили ставку на інженерний ексклюзив, закриття дефіцитних ніш в українській енергетиці та навіть на власні розробки енергоустановок. Сьогодні «ТУРБОГАЗ» — це вже не один завод, а науково-виробнича компанія, ціла екосистема з інтелектуальним центром у Харкові, виробничими потужностями в центральній і західній частинах країни та власним логістичним вузлом до Євросоюзу.
Підприємство залишається експортно орієнтованим: до 2022 року частка експорту становила 95%, у 2025 році — 60,6%. «ТУРБОГАЗ» — це одне з 402 релокованих підприємств, які зараз працюють у Закарпатській області. З початку 2023 року до бюджетів усіх рівнів підприємство сплатило 1,4 млн гривень податків, з яких 1,1 млн грн — до місцевого бюджету.
За словами Василя Іванча, першого заступника голови Закарпатської ОДА, за підсумками року в області очікують близько 3 млрд грн власних надходжень — у межах 2,9–3,1 млрд. Найбільшу частку цих надходжень забезпечують саме релоковані підприємства. Це означає, що економіка області зможе повністю забезпечувати всі власні потреби, тобто перестане бути дотаційною.
Випробування війною: обстріли та відновлення
— Ми виробляємо турбодетандери — це наша інтелектуальна власність, — починає розмову зі специфіки виробництва пан Мартинюк. — За обсягами виробництва цього обладнання ми посідаємо сьоме місце у світі, а в Україні взагалі єдині. Це не просто переробка, а повноцінне високотехнологічне виробництво.
Сергій Мартинюк розповідає, що під час війни компанія запустила в одній з областей обладнання, здатне виробляти 2,5 МВт електроенергії. Після розпаду Радянського Союзу підприємство перейшло на інженерію.
— Ми насамперед інженерна компанія, яка розробляє агрегати, що працюють з різними типами газу. Нам дають вихідні дані: температуру, параметри повітря, параметри навколишнього середовища, параметри свердловини. І ми розробляємо та розраховуємо агрегат під умови замовника.
Релокація тривалістю понад півтора року
— Команда з головою правління у пошуках місця для релокації на кожній зустрічі з місцевою владою розповідала про наші можливості й потужності. Ми шукали своє місце — зрештою знайшли його на Закарпатті. Побачили потенціал у будівлі, яку нам запропонували в одному з міст області, хоча тоді той завод був у стані розрухи.
За його словами, перевезти виробництво такого масштабу було великим викликом. Релокація тривала близько півтора року. Для транспортування замість залізниці використовували фури та трали.
Мартинюк каже, що компанія вирішила не перевозити все обладнання — лише найнеобхідніше. Натомість для підприємства закупили нове дороговартісне зварювальне обладнання Fronius, плазмове обладнання для різання металу.
«Мозковий центр» на сході та нові фахівці на заході
Сергій Мартинюк пояснює, що наразі підприємство зберегло структуру, за якої інтелектуальний центр залишається у східному регіоні, а виробництво розосереджене по безпечніших регіонах.
— Наш мозковий центр — конструктори, технологи, управлінці — залишається у Харкові. Утім, кістяк, який живе й працює у східному регіоні, допомагає виробництвам в інших регіонах.
На підприємстві загалом працюють 202 особи. На виробничому майданчику у Закарпатті наразі зайнято 37 працівників. У планах підприємства — працевлаштувати ще 10 осіб на цьому майданчику найближчим часом.
— Штат співробітників — бухгалтерію, комірників, спеціалістів відділу технічного контролю — вдалося набрати через Центр зайнятості. 70% робочих спеціальностей — зварювальників, слюсарів, малярів тощо — нам вдалося знайти серед місцевих за допомогою навчальних центрів.
— Ми залучаємо місцевих фахівців, пропонуючи їм не лише професійне навчання та гідну заробітну плату згідно з КЗпП, а й культуру відкритості та людяності.
Від виживання до експорту: стратегія розвитку та нові ринки
Насамкінець запитуємо про те, як великому підприємству під час повномасштабного вторгнення не просто втриматися на плаву, а й вижити та планувати майбутнє в умовах повної невідомості.
Сергій Мартинюк каже, що етап виживання компанія вже пройшла. Тепер головна мета — трансформація у міжнародного гравця та диверсифікація продуктів.
— У минулі роки, від початку війни, ми вже вижили. Тепер вчимося розвитку в цих умовах. З одного підприємства на сході країни ми виросли до двох виробничих підприємств в Україні та одного в Європі.