Після Першої світової війни, в 1919 році, разом з входженням Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини, молода республіка отримала не лише нові території та ресурси, а й компліксний соціальний виклик — багатонаціональне населення.
До того часу Підкарпатська Русь була одним із найбідніших і найменш розвинених регіонів країни, де соціальна сфера потребувала відновлення і побудови з нуля.
Одним із першочергових завдань для чехословацької влади стало відновлення освітньої системи. Шкільні будівлі у сільській місцевості часто лежали в руїнах, а рівень неписьменності серед місцевого населення був високим.
Шкільна реформа на Підкарпатській Русі: до школи йдуть всі
Першим шкільним референтом Підкарпатської Русі став чех Йозеф Пешек. Під його керівництвом територію поділили на чотирнадцять шкільних округів, кожний з яких мав свого керівника, відповідальному за організацію навчального процесу.
У 1920 році було оновлено шкільні підручники та дитячі журнали. Було створено курси для неписьменних, відкрито народні читальні, збільшено кількість шкіл з навчанням українською мовою.
Не залишили поза увагою і національні меншини. У краї з’явилися румунські школи, а згодом і школи з чеською мовою навчання.
Новим явищем у Чехословаччині початку 1920-х років стали так звані «циганські класи» — окремі класи для ромських дітей в Ужгороді та Мукачеві.
Причини невдалих експериментів були очевидні: ромські діти звикли до іншого способу життя, їм бракувало дисципліни та зосередженості, уроки здавалися надто довгими, а навчальна програма — складною.
Становище ромської громади в Ужгороді було непростим. Це була невелика, переважно осіла спільнота, що мешкала на периферії міста.
Люди заробляли прибиранням і збором сміття, куванням простих знарядь праці, виготовленням сирцевої цегли з глини, а також музикуванням у корчмах.
10 000 крон від Томаша Масарика
На межі 1923-1924 років депутати міської ради Ужгорода виступили з пропозицією запровадити обов’язкове навчання для ромських дітей.
Йозеф Шимек, керівник шкільного відділу Підкарпатської Русі, проаналізував попередні невдалі спроби і дійшов висновку, що головна проблема полягала у невідповідній програмі навчання та методах викладання.
Шимек вирішив створити експериментальний клас, який розташовувався б поблизу ромського поселення.
Словацькою мовою стали проводити уроки.
При будівництві школи брали участь самі роми, які виготовляли будівельні матеріали — глиняні вальки.
Будівництво школи розпочалося наприкінці літніх канікул 1926 року.
Президент Чехословаччини Томаш Ґарріґ Масарик пожертвував на будівництво 10 000 крон.
Віце-губернатор Підкарпатської Русі Антонін Розсипал надав ще 5 000 крон, а місто виділило зі свого бюджету 35 000 крон.
У новій школі облаштували просторий клас зі старими меблями, умивальню з теплою водою для регулярної гігієни дітей та кімнату для вчителів.
Перший раз — у ромський клас
Перший навчальний рік розпочався після Різдва 1927 року.
Викладати запросили чеха Йозефа Шестака, який мав досвід роботи у Словаччині та частково володів ромською мовою.
Йозеф Шимек згадував перші дні роботи школи.
Учитель зустрівся з дітьми, розпитував, кому потрібні взуття чи одяг.
Діти були різного віку, тому їх розділили на групи.
На початку навчання школу відвідували 29 учнів.
Уроки тривали по пів години.
Навчання вирішили доповнити співами, а згодом і уроками гри на скрипці, які проводив ромський примаш Мартин Лацко.
До кінця навчального року учні вже могли писати великі літери, рахувати до десяти й назад, співати гімн і кілька словацьких пісень.
Спогади чеського фотографа Фердинанда Бучини
Ужгородську ромську школу часто відвідували делегації, туристи та фотографи.
Чеський фотограф Фердинанд Бучина залишив у щоденнику опис школи.
Всі навчальні речі залишалися в школі, щоб вони не губилися і не псувалися.
Навчання було пов’язане із труднощами.
Перші вчителі — від симпатії до скандалів
Перший учитель Йозеф Шестак спочатку користувався повагою серед ромської громади.
Однак згодом виникли серйозні проблеми: він зловживав алкоголем, погіршився стан його здоров’я.
Крім того, він майже не вів шкільної документації.
Новим учителем став Микола Томчаній зі словацької школи.
Скрипаль на вчительській посаді
Викладання скрипки Мартином Лацком не завжди було ефективним.
Учитель Цинковський перебрав на себе уроки музики.
Після нього до школи прийшов словацький педагог Ладіслав Геґедюш.
Геґедюш захопився ромською культурою — їхньою мовою, піснями, танцями та побутом.
Відтак йому вдалося завоювати авторитет у ромській громаді.
Майже століття без перерви
Ужгородська ромська школа продовжує працювати на тому самому місці і в тій самій будівлі вже майже сто років.
Для міста, яке за цей час пережило зміну держав, режиму і кордонів, така сталість виглядає винятковою — і водночас дуже символічною.
Історія цієї школи була не лише локальним освітнім експериментом.
У міжвоєнній Європі, де ромські громади часто залишалися на узбіччі суспільного життя, ужгородський досвід став однією з перших спроб системно залучити ромських дітей до освіти.