Павло Бедзір – видатна фігура в закарпатському мистецькому авангарді 1960-80-х років. Як художник, він був відомий своєю самобутністю та нонконформізмом, часто знаходячись у суперечці з офіційним радянським мистецтвом. Бедзір був представником групи художників, які йшли проти панівних тенденцій, що включала також Ференца Семана та Лізу Кремницьку.
На честь 100-річчя з дня народження Павла Бедзіра в галереї “Ужгород” відкрили виставку його робіт. Добірка з майже 30 робіт представляє різноманітні періоди та прояви творчості Бедзіра в графіці та живописі.
Павло Бедзір переніс на наш ґрунт те, що було в Парижі на початку XX століття – богемне життя, не в плані претензійності, а в значенні серйозних мистецьких пошуків. Він працював вільно і самовіддано, не визнаючи компромісів, та чітко йшов своїм шляхом художника.
Славнозвісні «Дерева Бедзіра»
Інший близький друг художника, організатор вшанування, митець-експериментатор Павло Ковач згадував про славнозвісні «Дерева Бедзіра». Ці дерева були не просто зображеннями, а символами життя з усіма його складностями та хитросплетіннями.
Журналіст Михайло Фединишинець зазначає, що творчий почерк Бедзіра легко впізнається за графічними деревами – жорсткими, закрученими, фігуральними, як люди сильні, цілеспрямовані, оригінальні.
Життя митця
Павло Юрійович Бедзір народився 26 січня 1926 року в селі Калини (тоді Чехословаччина), нині Тячівського району Закарпатської області у родині священика. Помер 10 липня 2002 року в Ужгороді. Митець закінчив відділ живопису Ужгородського училища прикладного та декоративного мистецтва.
Хоча сам Бедзір згадував, що йому нічого не дала закарпатська школа живопису, він був самодостатнім, це його рятувало від розмивання в стрімі. Павло Бедзір був «гуру» для багатьох молодих українських художників.
Перша посмертна виставка відбулася через рік після смерті Павла Бедзіра. А у 2013 році було відкрито галерею ILKO в Ужгороді, на якій було презентовано велику виставку Павла Бедзіра.
