Полонина Боржава — один із наймальовничіших і найбільших, цінних хребтів Українських Карпат.
Боржавський хребет простягається вздовж на 50 кілометрів і славиться м’якими пологими схилами та високогірними луками.
Полонина Боржава
Полонина Боржава є унікальним середовищем із великою кількістю ендемічних (які зустрічаються лише в одному визначеному географічному місці – ред.) і рідкісних видів рослин і тварин.
Так, флора і фауна хребта налічує десятки червонокнижних, через хребет проходять міжнародні міграційні шляхи птахів. Сама полонина включена до Смарагдової мережі Європи — системи охоронюваних територій, яка має важливе значення для збереження біорізноманіття.
На Боржаві
Через Боржавський хребет проходять маршрути різного рівня складності.
Популярні та величні Стій, Плай, Великий Верх, Темнатик, Ґемба, навіть улітку крижаний водоспад Шипіт, природні «плантації» чорниці-«яфини», безкраї краєвиди, бездонна синь неба та вільний вітер – це все про полонину Боржаву.
Зелень і блакить Боржави
Загроза вітряків на Боржаві
Кілька років тому на вершинах і полонинах Боржави турецький забудовник ТОВ «Атлас Воловець Енерджи» планував будівництво 34 вітроустановок. Тоді ці наміри викликали широкий спротив громадськості та природоохоронної спільноти.
У 2017 році Українська природоохоронна група подала скаргу до постійного комітету Бернської конвенції щодо будівництва вітрових електростанцій на ділянці Смарагдової мережі «Полонина Боржава». Ця скарга викликала увагу міжнародної спільноти: у 2021 році було проведено оцінку на місці та опубліковано Рекомендацію, в якій Бернська конвенція радила скасувати проєкт будівництва ВЕС на Боржаві.
Також впродовж кількох років тривали судові розгляду в українських судах за збереження полонини від забудови. Зрештою у травні 2024 року Верховний Суд скасував дозвіл на будівництво вітряків на Боржавському хребті, а у липні того ж року Львівський Західний апеляційний господарський суд визнав незаконним виділення ділянок під будівництво ВЕС на полонині.
Велична полонина Боржава на початку червня 2025 року – у фотооб’єктиві ужгородця Юрія Кріля.
