Першу вишиту картину Катерина Кочут створила у травні 2022-го. Тоді її брат добровольцем пішов на фронт, а сама художниця почала вивчати символіку вишивки — не як оздоблення, а як спосіб передачі змісту.

Використовуючи систему Бродівського письма, вона зашифрувала в роботі слово «Україна». Це була не експозиційна робота, а спосіб бути поруч із близькими, коли це фізично неможливо.

— Я захоплено почала цікавитись вишивкою і відкрила для себе цілий світ краси та історії. Виявляється, вишивання в прикарпатських регіонах було не тільки прикрасою речей, але й певним кодом, у якому можна було вичитати важливу інформацію. Кожна буква мала свій символ, це ще одна мова, тільки беззвучна.

У центрі картини синьо-жовтий простір, поверх якого прошито слово. Для Катерини це не декор, а вправа в памʼяті.

—  Величні простори нашої країни часто нагадують жовтогаряче поле пшениці, а синя блакить неба заспокоює та надихає. Саме ці два символи стали основою полотна. Поверху прошита картина хрестиком, який ніби проростає і тримає в купі кожну зернину пшениці та є оберегом від всього лихого.

Картина «Перемога»: Ворога прийшов нас убивати, але сам тут загине

У 2025 році художниця завершує іншу роботу — «Перемога». У композиції гільзи, які брат передав із Донецької області. Фон червоний, схожий на застиглу кров. У центрі — вишитий текст, знову ж за Бродівським письмом.

—  Здається, перше, що відчує людина, поглянувши на цю картину це страх. Червоне тло, як застигла кров, і гільзи, що густо всіяли землю. Більшість відвернеться: “Це занадто. Це боляче. Це страшно”.

Катерина говорить про картину прямо: це не естетичний акт і не рефлексія, це спроба достукатися.

—  Я створила її, аби розбудити свідомість кожного українця. Щоб змусити вийти з позиції жертви. Бо ця кров не наша. Це кров ворога. Він прийшов убивати. Але сам тут загине. І що більше його крові проллється на нашу землю, тим переконливішою буде наша Перемога.

У картині немає героїзації. Є спротив і відповідальність. За себе, за близьких, за країну.

—  Ми більше не тікаємо. Ми стоїмо. І ця земля під ногами не просто поле битви. Це джерело сили. З неї проростає не злоба, а любов. До нації. До рідної землі. Зброя в серці не для помсти. А для захисту. Для звільнення.

Роботи Катерини це документація. Але не фронту, а стану, у якому опинилося суспільство. Памʼять, відповідальність, дія. Вона не романтизує війну, не спрощує теми. І не ховається за мистецькими метафорами.

—  Якщо хтось, подивившись на них, згадає про наших захисників, про любов до України, чи просто задумається про своє життя, значить, моя мета досягнута.

Подивитися та придбати роботи можна онлайн. Усі кошти підуть на допомогу українським військовим. Не як жест доброї волі, а як частина прямої дії.

Інстаграм мисткині тут.

• Якщо вам подобається те, що робить команда Varosh — підтримай нас донатом тут.