На закарпатській полонині, яку хочуть забудувати вітряками, громадські активісти почали фіксувати оселища червонокнижних.

Про те, що Апецьку – полонину на 1512 метрів над рівнем моря в Тячівському районі поблизу Свидовецького хребта – планують забудувати вітропарком в рамках ідеї побудови на Закарпатті сотні ВЕС, яку втілює ТОВ «УК Вітропарки України», стало відомо у серпні 2024 року. Тоді на сайті Дубівської тергромади було опубліковане рішення селищної ради про громадські слухання щодо розробки детального плану території майбутнього вітропарку. Тобто, полонина, як і багато інших високогірних територій на Закарпатті, є загроженою.

Відтак, весною 2025 року гід, громадський активіст Ярослав Козак організував перший тур на Апецьку з фотографуванням оселищ червонокнижних, маючи на меті означати площі цих рослин, які охороняє закон. Здивування групи було велике, адже на полонині вони виявили цілі гектари із шафранами та еритронієм. Усі ці ділянки були зафіксовані та нанесені на карту. Надалі природоохоронні організації зможуть клопотати про створення тут заказника. За рішенням Закарпатської ОВА такий тут може бути створений в термін від місяця до трьох. 

Їхали геолокаційно фіксувати оселища червонокнижних квітів 

– Ми вже понад десять років проводимо такі  фототури – влаштовуємо поїздки в місця, які вже визнані заповідниками, або ж у такі локації, які тільки планують внести до переліку природоохоронних територій, — розповідає гід Ярослав Козак. – Завжди запрошую до таких поїздок зацікавлених людей, які вміють це оцінити, зазвичай, це фотографи, екологи, любителі дикої природи. На Апецькій ми були в такому турі вперше – я знав, що весною тут багато шафранів, чув про локації з еритроніями, знаю також, що у травні на полонині цвітуть нарциси.

Восени 2024 року їздив в розвідку, мене цікавив варіант проживання на самій полонині – концепція цих турів в Карпати така, аби зробити їх доступними для всіх, я сам є людиною з інвалідністю, то ж знаю, наскільки це важливо. Тоді я зрозумів, щонайкраще на Апецьку їздити весною-восени, влітку тут збирають яфини (чорниці — ред.) і полонина перевантажена. Ну і під весняні заїзди я планував час так, аби цвіли первоцвіти. Сподівалися на шафрани та еритроній. Групу підбирав власноруч, запросив людей з когорти фанатів заповідної справи та попередив, що окрім насолоди красою полонини, ми фіксуватимемо оселища червонокнижних – консультувалися з цього приводу із природоохоронцями.

Виявилося, що це досить важко точно зафіксувати через проблеми зі зв’язком – координати, які ми фіксували на Апецькій, часто були неправильні, показували розташування базових станцій мобільних операторів, тож доводилося виправляти вручну. Екологи порадили, що ця інформація – фотографії червонокнижних видів з зафіксованою геолокацією,  можуть бути корисними в світлі боротьби із вітряками, якими хочуть забудувати Апецьку. Тому ми були зацікавлені дослідити якомога більше територій на полонині і нанести якомога більше точок з оселищами червонокнижних.

Розраховували на кілька локацій, а там – гектари первоцвітів!

Зізнаюся, що перед поїздкою я думав, що ми натрапимо на кілька невеликих локацій. Але і шафрани, і еритронії – що особливо вразило – вкривають величезні площі,  цілі гектари на полонині!

– Вони починаються над верхньою межею лісу і вкривають майже весь хребет, до самих вершин. Якщо говорити про шафрани – то це просто суцільний килим. Йдеться про тисячі квадратних метрів на полонині. Крокуси ростуть на Апецькій навіть на понищених джипами полонинських схилах. Проростають просто з колій, залишених колесами джипів і вантажівок.

Еритроній росте суцільними смугами, що простягаються на кілька кілометрів вздовж верхньої межі лісу і  підіймаються ще на триста метрів вгору, на сам хребет. Це вражаюче! 

Утім, найбільше вразила знахідка однієї з учасниць туру – їй вдалося зафіксувати на хребті Апецької дикого кота. 

Крім шафрану Гейфеля та еритроніїв в лісі під полониною багато підсніжників та білоцвіту, це теж червонокнижний вид. 

Зі слів Ярослава Козака, наразі вони дослідили південні схили Апецької та зафіксували оселища, внесли дані в програму INaturalast.

– Це важливо,- наголошує він, — бо жодних інших спостережень на полонині Апецькій (за даними цієї програми) ми не знайшли.

– Наразі ми зафіксували оселища і будемо публікувати ці локації. Хоча є серед фотографів така думка, що таке треба приховувати. Ми переконані, що навпаки – треба показувати, наносити на картах, фіксувати як природоохоронні зони. Ми хочемо ці місця зробити відкритими. Туди повинні їздити люди, бачити це, показувати іншим та відстоювати полонини перед забудовниками.

У них є дуже потужне лобі серед місцевих мешканців. Ми розмовляли з людьми, вони справді не проти, аби полонину розрили та забудували вітряками. Кажуть напрямку: А чого вона пустуватиме?!» Тобто, місцеві люди не використовують її задля випасу худоби, виходить, вона не має пустувати. От якби там паслися їхні вівці, то місцеві були б проти. Люди не розуміють, що вітряки не приваблять в їхні села туристів – навпаки, відлякають. Будівництво на полонині – це видовище апокаліптичного характеру, вона лишатиметься в поганому вигляді ще довгі роки після будівництва вітряків. Тут більше не буде килимів з шафранів чи еритронію, нарцисів. Ми вважаємо, що це треба захистити. Тим більше, що це місце – ідеальне для «тихого» екологічного туризму, без шуму, як на курортах типу Буковелю. Якщо тут будуть вітряки – тиші не буде також, їхній гул від роботи чутно далеко.

Це – приклад громадянської науки 

– Фіксувати такі оселища червонокнижних на полонинах, які загрожені забудовою, є сенс. Спроби Ярослава Козака з компанією зробити це на Апецькій —  класний приклад громадянської науки, — каже Петро Тєстов. – Отака громадянська наука дуже добре впливає на науку офіційну. Саме в такий спосіб держава отримує важливу інформацію про те, що ця територія є цінною, що на неї потрібно звертати особливу увагу, приймаючи рішення в рамках процедури ОВД (оцінка впливу на довкілля — ред.). В Україні є такий інструмент, як база біорізноманіття – база даних, зібрана туристами, громадськими активістами, яка потребує верифікації, але водночас фіксує важливу інформацію щодо оселищ червонокнижних та цінних видів. 

Далі, зазначає Петро Тєстов, такі дані можуть бути використані в процедурі створення природоохоронних зон. 

– Вони створюються на клопотання природоохоронної організації за підтвердження там оселищ червонокнижних видів рішенням ОВА. Відповідно, там забороняються дії, які можуть шкодити існуванню цих видів – рубка лісу чи зняття родючого шару ґрунту, утім, може дозволятися випас худоби, якщо мова про полонину. Процедура створення природоохоронної зони в таких місцях займає порівняно небагато часу – від місяця до трьох. Так, в Закарпатській області ми подали таке клопотання в середині квітня по урочищу Ботар – рішення поки ще немає, але сподіваємося, що воно буде позитивним. Так само створюються заказники за поданням від Всесвітнього фонду дикої природи WWF щодо пралісів – їхні експерти ідентифікують праліси і просять надати їм відповідний природоохоронний статус. Утім, закарпатська обласна рада вперто їм цей статус не надає.

Механізми недосконалі, але за бажання вони працюють 

Михайло Богомаз відзначає також, що в Україні є механізми визнання територій, на яких виявляють оселища червонокнижних, природоохоронними. 

– Утім, вони недосконалі. Є так звані охоронні зони для червонокнижних видів, є певна процедура, за якою вони цього статусу набувають. Надає його Закарпатська ОВА. Щодо Апецької у мене неоптимістичні прогнози: скоріше за все, що це поховають на початковому етапі. Ми маємо досвід фіксації пралісів на Закарпатті, і знаємо напевне, що коли немає твердої позиції від ОВА, розраховувати на те, що буде створена заповідна територія важко. 

Щодо забудови закарпатських полонин вітряками в проєктах, які підтримує ОВА, історія з полониною Руною стане прецедентом. Ми всі чекаємо висновку ОВД. Якщо там все пройде гладко для інвестора і  проєкт залишиться таким, як він його запланував, сценарії для інших полонин, які під загрозою забудови будуть схожими. 

У висновку ОВД має зазначатися, що навіть без природоохоронних зон популяції червонокнижних мають бути охоронені – до повного збереження, що вимагає заборони певних видів робіт із втручання в природу.

В Україні, до речі, були прецеденти, каже Михайло Богомаз. 

– Мова йде про Кінбурнську косу. Там було величезне орхідне поле на 50га, воно виявилося розпайованим, землі роздали місцевим мешканцям. Утім, природоохоронні організації порахували збитки, які завдала би природі сільськогосподарська діяльність в цій локації. Вони обліковувалися для пайовиків сотнями тисяч доларів штрафу. Зрештою, це поле не розорали. Пайовики порахували збитки і зрештою, було знайдене компромісне рішення: поле зберегли і власники паїв отримали щось на заміну. 

За такими прикладами варто захищати і цінні закарпатські території, наголошує він.