Великодній “поливальний” понеділок на Закарпатті — це не просто другий день святкування Пасхи, а день, коли кожен ризикує промокнути до нитки. Ні, це не про дощі, а про традиційні “поливанки”, які досі побутують у багатьох куточках нашого регіону. Про традиції “поливанок” у різних регіонах Закарпаття ми поговорили з Василем Коцаном, доктором історичних наук, директором Закарпатського музею народної архітектури та побуту.

Звідки взявся обряд?

Вода завжди символізувала очищення, оновлення та родючість. Наші предки вірили, що обливання водою принесе здоров’я, красу та силу, а також захистить від злих духів. Перші задокументовані згадки про обряд “поливанок” на Закарпатті є від кінця 18-го – початку 19-го століття. 

Василь Коцан каже, що традиція “поливанок” дійсно побутує на Закарпатті, але не у всіх районах краю поливаються саме на Великдень. Наприклад, на Виноградівщині, Іршавщині та частині Свалявщини поливають на Юря (ред.день Святого Юрія, цьогоріч 23 квітня).

На Закарпатті побудувала така традиція, коли поливалися й у понеділок, і у вівторок. В понеділок хлопці пішли поливати дівчат, дівчата їм дарували за то писанки. А у вівторок — навпаки, вже дівчата поливали хлопців.

В більшості випадків для цих ігор молодь збиралася на подвір’ї церкви. Там відбувалися і “поливанки”. На Рахівщині була поширена гра, що хлопці й дівчата ставали парами, було десь 10-15 пар, і брали маленьку дівчинку, яку передавали від однієї пари до іншої.

У низинних районах Закарпаття, наприклад, на Іршавщині, дівчата, перед тим як дарувати писанки хлопцям, вранці котили їх по росі. А ще була традиція ворожіння на писанках — у який бік котилася писанка, з того боку мав бути наречений чи наречена.