Єдина в області лінія із переробки пластику запрацювала в Ужгороді
28-08-2020, 16:45
Станція заготівлі вторсировини «Проектна, 3» в Ужгороді працює уже близько 15 років. Сюди привозять макулатуру, пластик і скло не тільки з міста, але й з всієї області.
Про це пише сайт "ПроЗахід".
Сюди привозять макулатуру, пластик і скло не тільки з міста, але й з всієї області. Тут сміття сортують, пересортовують і далі відправляють на подальшу переробку в Чернівці, Харків, Київ та Львів. Наразі на станції запрацювала нова сортувальна лінія для переробки ПЕТ-пляшки. Тут із пластикових пляшок готують сировину, яку в подальшому можна використати ще раз. Процес не простий і проходить в кілька етапів: віддерти етикетку із старої пляшки, зняти кришку, бо це уже зовсім інший матеріал, далі це все розділити, пляшки відмити від залишків жиру, який потрапляє на них від людських рук. Це потрібно робити для того, аби пластик під час обробки не горів. Далі тут працює працює комплекс мийок. Під час чистки тут взагалі не використовують миючих засобів, тільки вода з високими температурами. Викидів у повітря тут немає, з використання води йде циклічне: воду використовують по кілька разів, перед тим провівши її через спеціальну фільтраційну систему.
Це перша і єдина така лінія в області. І, ймовірно, що в найближчі роки Закарпаття не матиме ще однієї такої лінії, – переконаний керівник сортувальної станції Руслан Шварц. Перш за все встановити таке обладнання – це дорого, по-друге наразі ціни на ринку закупки сировини мізерні, відтак і бізнес це не надто прибутковий.
Нова лінія може переробляти в місяць до 100 тон ПЕТ-пляшок – це без особливого навантаження, працюючи в одну зміну. Якщо завантажити лінію максимально, і працювати в 3 зміни, то за місяць тут можна переробити до 420 тон пет-пляшок.
Якщо лінія запрацює на повну потужність сировини не вистачатиме
«Коли ми повноцінно запустимо лінію із сировиною нам буде важче, – зазначає Руслан Шварц. Ми будемо пробувати закупляти сировину по всій області, можливо навіть із сусідніх областей. Ця лінія спокійно може переробляти увесь ПЕТ-пластик із західної України, все що для цього треба – сприяння людей в сортуванні».
«Наазі найбільше сировини привозять з Ужгорода. Добре в напрямку сортування сміття працюють окремі ОСББ, Багато сортують просто приватні особи. Це ті, хто веле екологічний стиль життя і дбає про довкілля. Ті, хто розуміє наскільки проблема із сміттям масштабна не тільки в області чи країні, а й у світі загалом. «Хтось дома збирає макулатуру і привозить. Це може бути 10-15 кілограмів, а є у нас наприклад великі ОСББ, вони сортують сміття навіть по кольорам, видам. У когось ми забираємо самі. Зараз більше сортують сміття просто люди. Раніше це більше робили підприємства. Їм було вигідно це робити, але зараз ціни на сировину такі, що сортують сміття тільки ті, в кого це як хобі лишилося. Для бізнеса це не цікаво», – додає директор підприємства.
Наразі ціни на сировину мізерні: ПЕТ-пляшка в нерозібраному вигляді: з етикеткою, кришкою коштує 3 гривні за кілограм. Плівка 50 копійок за кілограм, картон по 1 гривні.
У подальшому ми хочемо зробити тут замкнутий цикл: прийом, сортування, переробку і виробництво.
Уже перероблену сировину із ПЕТ-пляшки в подальшому планують переробляти теж тут – на місці. Для цього необхідно закупити ще певне обладнання. Якщо підприємцям вдасться це зробити – вони зможуть тут виготовляти певні вироби, наприклад, ПЕТ-листи (покриття для парника). Бо плівку із теплиці змінюють кожні 2-5 років, а от такі листи будуть майже вічні. Їх не треба буде так часто змінювати. Можна робити і лавиці із ПЕТ-пляшки, забор. І все це буде довговічним, воно не ламається.
Та знову ж – для цього потрібна сировина. Наразі підприємці ведуть перемовини з головами сільських рад, головами ОТГ аби ті збирали сміття. «Йдеться про створення невеликих пунктів прийому де через комунальні підприємства будуть збирати сміття. Далі ми будемо забирати сировину самі. Так по всій області ми матимемо потрібну нам сировину, а область зможе очиститися від засилля ПЕТ-пляшки», – пояснює Руслан
Таких станцій є кілька в Україні. Для Ужгорода це хороший шанс попереду багатьох міст і показати приклад ефективної роботи, екологічності та чистоти в місті. Хоча поки міська рада не прийняла жодного проекту, який би підтримав таких підприємців. Жодних дотацій, проектів співпраці чи підтримки Ужгород не прийняв. Підприємці самі проводять просвітницьку роботу і співпрацюють з школами: в школах збирають і сортують сировину. Відтак в дітей виробляється еко-свідомість.
«Якщо ми знайдемо спільну мову з міською радою, то хотілося б встановити мобільні пункти збору по місту. Вони мають бути мінімальні – буквально 5 квадратних метрів. Тільки для того аби там був прийом. Або контейнер встановити, або людину, яка буде приймати цю сировину. Але без пільг і з сьогоднішніми цінами на ринку – це не рентабельно, бо оренда землі з’їсть всі кошти, плюс зарплата працівнику, який прийматиме сировину. Тому нам потрібні дотації», – додає підприємець.
Не тільки дотаціями можна підтримати підприємців, тут важливо розробити цілий алгоритм підтримки, – переконаний заступник голови Закарпатської обласної ради Олександр Білак.
Які кроки може зробити влада аби підтримати такі ініціативи?
«Перш за все потрібен пільговий тариф податку на землю, можна давати в користування сміттєві контейнери чи майданчики де б робився збір виключно пластику, відповідна робота в інформаційному секторі, ну і в нашому транскордонному регіоні – це залучення грантових програм і співпраця з нашими містами-побратимами. На рівні місцевої влади можна прийняти програму, яка б наприклад залучила і громадські організації, і підприємців і освітні заклади. Ця прогама зменшила б навантаження на полігони і допомогла б перерробляти саме пластик – шкідливе сміття. Наразі в місті такої програми немає. Тому що з точки зору бізнесу – це не надто прибутково, з точки зору інвестицій – це потужні вкладення на тривалий період часу. Для міської влади наразі вигідніше просто вивозити сміття і збільшувати розмір полігону, платити підприємцям і виділяти кошти на ревіталізацію того полігону точково замість того, аби прийняти глобальну програму. Треба виділити велику суму коштів і створити ефективну систему управління з ТПВ, тоді ця концепція була б ефективним інструментом в поводженні з сміттям в місті», – переконаний Олександр Білак.
Наразі в Україні немає законодавчих умов аби створити сміттєспалювальні заводи. Відповідно проблема ТПВ лягає на плечі міської влади, вона повинна облаштувати місце куди відвозити, як це робити і відповідно платити тариф за захоронення цих побутових відходів. Тому такі ініціативи (створення лінії сортування та переробки) – вони цінні. Вони потребують зовсім не великої підтримки: надати мінімальні майданчики для збору пластику. Бо саме пластику та поліетилену є найбільше серед твердих побутових відходів. Тому таких підприємців потрібно підтримувати. Чим більше пластику вони перероблять, тим менше його буде для захоронення, а це для екології вкрай важливо, бо всі знають скільки часу потрібно аби розклалася ПЕТ-пляшка.
Просвітництво – один з ключових факторів! Люди повинні порозуміти чому важливо сортувати сміття.
«У нас люди, на жаль, не звикли сортування сміття, хоча в Європі ця практика уже відходить, бо там все сміття спалюють. Ми раніше мали досвід співпраці з німецьким містом Дармштат. Там, до речі, сміттєспалювальний завод знаходиться майже в центрі міста, там взагалі немає викидів в повітря, там стоять потужні фільтри і отримана енергія від спалення іде на опалення лікарні і школи. У нас були напрацювання в рамках проекту Німеччина-Україна на рівні територіальних громад і в рамках партнерства Ужгород-Дармштат ми планували проект встановлення підземних сміттєвих майданчиків (трьох на Ужгород), а також проведення інформаційної роботи в навчальних закладах про необхідність виокремлення саме пластику. Нам треба поєднати сили грантових проектів, сил підприємців і місцевої влади для того аби зберегти екологію, підтримати порядок та й взагалі для розвитку міста загалом. Тим паче, що є от такі підприємства, що готові розвиватися, вкладати кошти в нове обладнання і переробляти ще більше пластику. І не тільки з Ужгорода, але і області, – зазначає Олександр Білак.
Вернуться назад