Закарпатський кореспондент > Суспільство / Останні новини / Головні новини / ukrnet > Лідер «Беz Обмежень» Сергій Танчинець про дружбу між музикантами, відродження після кризи та кон’юнктуру

Лідер «Беz Обмежень» Сергій Танчинець про дружбу між музикантами, відродження після кризи та кон’юнктуру


6-11-2019, 18:42
Лідер «Беz Обмежень» Сергій Танчинець про дружбу між музикантами, відродження після кризи та кон’юнктуру
Гурт "Беz Oбмежень" не покидає музичні топи уже протягом тривалого часу. Чим живе колектив, розповів його лідер – Сергій Танчинець.

За успіхом гурту «Беz Обмежень» стоїть не тільки п’ятеро музикантів, а й ціла команда менеджерів та маркетологів. У 2008 році гурт ледь не розпався, але відновитись фактично з нуля допомогла робота однодумців і віра в музику.

У межах кампанії Beauty of blend ми хочемо нагадати, що сила – у взаємодії відмінностей. Саме завдяки міксам і ф’юженам народжуються нові смаки, культури та ідеї. Так само й бренд Tullamore DEW народжується завдяки силі поєднання: три типи ірландського віскі, потрійна дистиляція та витримка в трьох різних типах бочок. І тільки завдяки такому поєднанню ми отримаємо ідеальний баланс м’якості й насиченого смаку.

Читайте нижче розмову з лідером гурту «Беz Обмежень» Сергієм Танчинцем про те, як п’ятеро зовсім різних за характером людей об’єдналися й стали не тільки партнерами у великому музичному проекті, а й найкращими друзями.

ПРО РІЗНІ ХАРАКТЕРИ
Нас у колективі п’ятеро.


Лідер «Беz Обмежень» Сергій Танчинець про дружбу між музикантами, відродження після кризи та кон’юнктуру


Барабанщик Олексій Бережний – з інтелігентної музикантської сфери, виважений та імпозантний. Він бере активну участь у створенні та аранжуванні музики й не любить помилятися. Для барабанщика це надважлива риса.

Нашого бас-гітариста Олександра Адаменка справедливо називають секс-символом гурту – він високий, стрункий та спортивний. Дивна риса для музиканта, який постійно виходить на сцену, – він надзвичайно сором’язливий. Коли довкола багато людей, він почувається ніяково, бо скромний до бєзобразія.

Андрій Радько – наш наймолодший учасник, він товариський веселий хлопчина. У нашому гурті він з’явився як вибух, а на сцені творить чудеса.

Ігор Рибар – ще один гітарист. У 1999 році ми разом з ним і з Владом Воробцем створювали гурт. Він мій друг вже понад 20 років. Спокійний, дорослий мужчина. Освічений та досвідчений музикант, без нього точно не було б «Без Обмежень».

Щодо мене, то загалом я весела людина, останнім часом, правда, рухаюся трошки в напрямку інтровертизму. Багато довкола відбувається подій, дуже велика кількість людей і інколи хочеться побути одному або з родиною, без шуму. Але спілкуватися з людьми дуже люблю і надкруто почуваюся на сцені. Насправді це те, чого я все життя прагнув і нарешті отримав.

ПРО КРИЗУ ТА МЮНХГАУЗЕНА
У нас був кризовий момент, коли гурт ледь не припинив існування. У 2006–2007 роках ми всі приїхали з Мукачева до Києва та почали співпрацювати з одним з київських музичних продюсерів. Для того щоб просувати музичний продукт, потрібні були кошти. Ми самі їх не заробляли, тож змушені були інвестувати чужі. А у 2008 році сталася фінансова криза й інвестування припинилося. Колектив залишився сам на сам з цією історією, ми сіли й почали думати, що з цим робити.

У хлопців дружини, бізнес, батьки, будинки – все залишилося в Мукачеві, і вони вирішили повертатися туди. Я розумів, що займатися шоу-бізнесом, перебуваючи на периферії, нелогічно, тому лишився в Києві й вирішив продовжувати самостійно.

Перші 3–4 роки було абсолютно відсутнє натхнення, перспективи, відсутнє майже все. Але в моєму житті з’явився директор гурту – Євген Горюнов. Ми, як Мюнхгаузен, самі себе тягнули з того болота. В гурті з’явилися нові музиканти, і все потроху закрутилося.

Після Революції гідності були роки піднесення для української музики. На той момент ми вже активізувалися, записали непоганий альбом «#DИХАЮТОБОЮ». А потім у 2016 році мені зателефонував кастинг-менеджер і запропонував прийти на Х-фактор. Не знайшов причини собі відмовити. Ну і відтоді все понеслося.

Лідер «Беz Обмежень» Сергій Танчинець про дружбу між музикантами, відродження після кризи та кон’юнктуру


ПРО КОМАНДУ, ЯКА ЗА ЛАШТУНКАМИ
Безперечно, в першу чергу обираєш у гурт музиканта, а не друга. Але треба бути друзями, щоб нормально співіснувати. Ми вже 10 років працюємо цим складом, здружилися, ходимо один до одного на дні народження та святкуємо разом свята.

Відверто кажучи, як і всі люди, які багато часу проводять разом, ми трохи одне одному набридли. Але після концертів розїжджаємося по домівках, відпочиваємо одне від одного й потім знову нам весело бути разом.

У нашій команді є чимало людей, які орієнтуються в музиці й мають споріднене бачення щодо того, як має звучати «Беz Обмежень». Є два продюсери гурту – Максим Ткаченко та Олег Ходачук. Є директор Євген Горюнов, піар-команда, SMM-менеджер. Те, що ви чуєте, – це компроміс між усіма учасниками цього процесу.

Безперечно, я задіяний у процесі просування, бо я є автором цієї всієї історії. Хоча мені хотілося б просто писати пісні, виходити на сцену, сходити зі сцени, йти на студію, писати пісні та знову йти на сцену. Я намагаюся підлаштувати так цей процес, щоб мінімізувати потреби заглиблюватися в менеджмент. Але так не буває.

ПРО ЖИТТЯ ПОЗА ГУРТОМ
Вже років 4–5 всі члени гурту займаються тільки музикою. На щастя, ми маємо таку можливість. Це дуже круто та надзвичайно важливо для продуктивності колективу музикантів.

Раніше ми займалися різними речами. Андрій Радько був адміністратором музичної репетиційної бази, потім працював стейджменом у «Бумбоксі» та сесійним музикантом в гурті «Лама». Олексій Бережний був фінансовим директором в одній з компаній та грав у кавербендах і авторських гуртах. Ігор Рибар був приватним підприємцем. Олександр Адаменко колись працював у автосервісі, але здебільшого грав музику в кавербендах.

Я пів свого життя займався зовнішньою рекламою: створював вивіски, був дизайнером поліграфії, розробляв буклети. Якби не музика, я б продовжував у цій галузі працювати, мені це завжди подобалося. Але сталося так, як сталося, і «Беz Обмежень» може працювати тільки без обмежень.

ПРО СЕКРЕТ УСПІШНОСТІ
Це банально, але щоб досягнути успіху, не треба опускати руки. Що б не відбувалось, якщо ти почуваєшся музикантом і розумієш, що це твоє, – роби музику, намагайся її продати, шукай можливість показати її. Кличуть на талант-шоу – іди на талант-шоу. Надходять пропозиції про співпрацю з продюсерськими агенціями – читай контракт, виборюй кращі умови і підписуй контракт. А якщо тобі пощастить, як пощастило нам, знайти однодумців і разом з ними працювати на рівних – хапайся і роби це.

Головний секрет – знаходь своїх людей у довколомузичній сфері, вступайте в колаборації та робіть хороший продукт. І звісно, в музичній команді також мають бути однодумці. «Беz Обмежень» – це не Сергій Танчинець, це гурт, що складається з п’яти музикантів і ще багатьох людей, які не виходять на сцену, але також надзвичайно важливі.

ПРО ТЕ, ЯК СТВОРЮЮТЬСЯ ПІСНІ
Буває, що приспів і перший куплет для пісні написаний в один день, а другий – через два роки. Так було з піснею «Без неї ніяк». Вже була призначена презентація альбому, домовлено про друк дисків, і я мав останній день, коли б міг записати вокал для того, щоб все вчасно встигнути. Тому другий куплет дописував у машині за 15 хвилин, їдучи на студію. І все вийшло. Вважаю, що це одна з наших найяскравіших пісень.
А інколи текст пишеться за 15–20 хвилин. Наприклад, пісня «Мамині слова». Я її просто записав і все.
Останній альбом, «Мільярди», ми писали під час туру на підтримку попереднього альбому, «Буду з тобою», і часу для довгих розкачувань не було. Ми написали пісні, зробили демоверсії, а потім вибирали моменти між концертами, щоб заїхати на студію на 2–3 дні і щось пописати та попрацювати.

ПРО МАСОВІСТЬ ТА КОН’ЮНКТУРУ
Я завжди з гордістю кажу: в усьому, що ви чуєте в піснях «Беz Обмежень», немає компромісу. Це факт. Так буває рідко. Музикантам часто доводиться йти на компроміси і підлаштовуватись під кон’юнктуру ринку, трошечки відсовуючи своє внутрішнє бажання. А хтось не йде на компроміс і грає андеграундну музику. Такі люди не мають виходу до широкої аудиторії, бо така музика не є популярною в країні.
А мені пощастило: те, що я зараз співаю, подобається людям. Я усвідомлюю, що суспільство прогресує, смаки змінюються, музика розвивається, ми всі рухаємося вперед. Але тішу себе тим, що і я теж розвиваюся разом зі світом. Можливо, мені почне подобатися інша музика й знову станеться так, що мої смаки будуть такі ж самі, як у слухачів. Що буде далі, не знаю, але поки що все йде, як книжка пише. І слава Богу.

Bit.ua
Вернуться назад