Розвантажувальні дні і коли прокидатися. 5 порад батькам школярів від психолога
2-09-2018, 20:17
На ці та інші питання відповіла дитячий та сімейний психолог, член Професійної Асоціації дитячих аналітичних психологів Катерина Гольцберг. Далі – пряма мова.
Як вчасно прокинутися
Школяру потрібен повноцінний сон. Зокрема, дитина має прокидатися за годину до виходу в школи. Саме до виходу, а не до початку занять. Протягом цієї години дитина може дивитися мультфільми, їсти, вмиватися, вдягатися. Перевдягатися, якщо їй не сподобалося, як вона вдяглася. Тобто робити, що завгодно. Головне – це має бути період неспання. Тоді дитина приходить в школу не сонна, як в старому жарті: “привезли, а розбудити забули”, а в нормальному стані.
Організм потребує часу, аби мозок та організм прокинулися. Ми не можемо одразу ж “вмикатися” щойно прокинувшись. Через це перший урок в школах дуже часто нівелюється. Багато вчителів кажуть, що пояснювати нову тему на першому уроці немає сенсу, тому що діти не вмикаються. Для того ж, щоб цей урок не втрачався, дитині потрібен час “запуститися” – так само, як двигуну.
Батьки мають пам’ятати про повноцінний сніданок школяру. Є продукти, корисні майже для всіх. Скажімо, лікарі часто радять вживати на сніданок яйце. Жовток вміщує речовину холін, який дуже добре допомагає мозкові працювати. Звісно, потрібно враховувати і смаки дитини.
Коли починати робити уроки?
Не треба сідати за уроки відразу після повернення зі школи. Я взагалі проти домашніх завдань, особливо у початковій школі. Тому що це – зона розбратів для всієї родини. І мені здається, що це дуже псує сімейні стосунки – як у дорослих між собою, так і у дорослих з дітьми.
Але якщо вже домашні завдання є, як мінімум годину дитина після школи має перепочити. Відпочинок може бути будь-яким: скажімо, якісь рухливі ігри. Головне – це перемкнути увагу.
Так само я не раджу приступати до виконання домашніх завдань одразу після їжі. Організм влаштований таким чином, що кров у такі моменти приливає не до мозку, який має працювати, а до шлунку, для того, аби всі необхідні речовини рознести по організму.
Ідеальний варіант: дитина після школи пообідала, відпочила, і вже десь через годину могла розпочати домашню роботу.
Чи мають батьки допомагати робити “домашку”?
(Популярний психолог Лабковський пропагує ідею того, що батьки взагалі не повинні робити з дитиною уроки і втручатися в процес навчання. – Ред.)
З Лабковським не зовсім згодна. Варто говорити про поняття, який висунув ще видатний психолог Виготський про “зону найближчого розвитку”.
“Зона найближчого розвитку” – це те, що дитина може робити разом з дорослим. Ми не народжуємось уміючи робити уроки, застеляти постіль, готувати їжу, різати ножем. Цьому всьому треба навчатися. А навчання відбувається через дорослого. Дитина не може навчитися писати твори, якщо 20 разів не написав твір разом з дорослим. Навчання відбувається саме опосередковано.
Повинно бути не “роби так”, а “я стою поруч, і ми робимо це разом”.
Інше питання в тому, що виконання домашнього завдання не повинно перетворюватись в дресирування. Можливо, саме це мав на увазі Лабковський.
Водночас саме спільна діяльність дуже корисна навчальна ситуація. Вона дає дитині можливість розуміти принципи певної діяльності. А іноді дитині важлива сама присутність батьків поруч.
Водночас важливо вчасно відпустити дитину, якщо та справляється. Контроль потрібно здійснювати за потреби. Тобто якщо дитина каже “побудь зі мною” – треба з нею побути, а якщо каже “я зроблю сам” – можливо, час вже піти, і не перевантажувати її своєю присутністю.
До речі, допомога тата в навчанні іноді може бути кориснішою, ніж мамина. Іноді тато може щось пояснити більш структуровано.
Факультативи для першачків – треба?
Якщо дитина до школи нічим не займалася, то у перше півріччя я б не рекомендувала починати ще якийсь гурток. Водночас якщо дитина ще в садочку ходила на якісь танці або на музику, то це можна продовжити.
Але починати щось з 1 вересня 1-го класу я не раджу. Це велике навантаження на психіку.
“Розвантажувальні дні”
Коли дитині дуже важко, вона починає хворіти або симулювати хворобу. Колись я придумала для своєї дочки “розвантажувальні дні” для того, щоб цього не відбувалося.
Я давала їй два дні на четверть, коли вона мала право “легально” прогуляти школу з мого дозволу. Вона могла і не використати ці дні. Але якщо відчувала утому, в неї не було потреби гріти градусник, симулюючи хворобу. Причому я дозволяла це навіть в тому випадку, якщо в цей день була контрольна. Це допомагало нам знайти спільну мову, донька правом не зловживала. Не брехала, не шукала засобів прогуляти.
Іноді певні такі домовленості з дитиною можуть вирішити багато питань, не утискаючи чиїхось прав і свобод, і не роблячи когось маніпулятором, а когось – дурнем.
Спілкувався Іван Ярмоленко.
Вернуться назад