Закарпатський кореспондент > Суспільство / Останні новини / Головні новини / ukrnet > Андріївські вечорниці: як у давнину закарпатці відзначали свято

Андріївські вечорниці: як у давнину закарпатці відзначали свято


12-12-2016, 21:07
Андріївські вечорниці: як у давнину закарпатці відзначали свято
На Закарпатті довгo існували цікаві обряди, пов’язані з любовною магією, і 13 грудня, на Андрія (в Андрашів день), їх було особливо багато. Деякі з них збереглися і зараз, а частина – забута. Про традиції краян «Закарпатському кореспонденту» розповіла кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури ДВНЗ «УжНУ» Оксана Тиховська.

Більшість ворожінь на Андрія здійснювали дівчата потай від хлопців в атмосфері таємничості. Ввечері вони збиралися в хаті, де відбувалися вечорниці, спочатку вишивали, а вже трохи пізніше, коли вже добре потемніло на вулиці, пряли на куделі.

На вечірках хлопці робили різні пустощі: наприклад, «пекли гусака» – намазували сажею намотану куделю, і вигадували для дівчат різні завдання, якщо котрась дівчина відмовлялася виконувати те, що її загадали, мусила цілувати того «гусака». А загадували юнаки різні нісенітниці. Наприклад, одній дівчині сказали зірки на небі порахувати, вона пішла, повернулася й казала, що нарахувала десять. Хлопці ж у відповідь просили їх десять разів поцілувати.

Андріївські вечорниці: як у давнину закарпатці відзначали свято13 грудня дівчата використовували пристрій для прядіння з цікавою метою: витягували з нього палицю, на яку зазвичай намотувалися нитки, і з нею йшли вгору вздовж берега, біля цвинтаря, били по тій палиці та приспівували:

Ти-тир, ти-тир
Пойте хлопці на тир,
Бо ми дівки на видання,
А ви, хлопці, - на брання.

Палиця бралася саме з прядки, оскільки це ворожіння тісно пов’язувалося з магією прядіння та ткацтва – з ремеслами, які наділяли жінок містичною силою в очах чоловіків, адже в уявленнях наших предків під час прядіння жінка нібито уподібнювалася до богині долі, котра пряде нитку життя людини.

Ще одним поширеним на Закарпатті андріївським ритуалом було ворожіння на стовпчиках. Дівчата йшли в дальній кінець села, де не знали господарів, і рахували кілки з закритими очима. Слід було лічити до дев’яти, а на 9-й прив’язати стрічку. Наступного дня, коли вже світло було надворі, йшли шукати свої стрічки на чужих огорожах. Якщо перев’язаний кілок високий — значить і хлопець буде високий, коли малий чи кривий, то такого ж судженого слід сподіватися. Також рахували стовпчики на плоті, примовляючи так: „Кул, кулиця, я молодиця”. Коли рахунок зупинився на «кулиці» – це віщувало дівчині заміжжя.

Андріївські вечорниці: як у давнину закарпатці відзначали свято


Цікавим був ритуал з варениками чи галушками: для нього дівчата мали принести воду не у відрі, а у роті або в невеличких горшках. На тій воді місили тісто й варили в ній галушки або вареники. Крім цього, за три дні до Андрія дівчати ловили чорного кота і не давали йому їсти. А потім пускали його під час ворожіння до вареників (галушок), розкладених на пранику, кожна дівчина позначала свій вареник (галушку) і дивилися за котом. Чий вареник (галушку) кіт з’їсть першим, та дівчина першою вийде заміж. Для подібного ворожіння використовували також когута, ставили перед ним на підлогу 3 миски: з пшеницею, водою, люстерком. І дивилися, яку з них півень клюне: якщо подивиться у люстерко, чоловік буде дуже гарний, якщо буде дзьобати пшеницю, то – працьовитий, якщо води вип’є, то буде чоловік п’яницею. Ще одне поширене ворожіння полягало у витяганні зерен з мішка. Дівчина набирала жменю пшениці, а потім рахувала, скільки є зерен. Парне число пророкувало шлюб, непарне – самотність.

Андріївські вечорниці: як у давнину закарпатці відзначали святоВ деяких закарпатських селах кожна дівчина варила по три вареники, в середині кожного було вкладено папір з іменем хлопця. Варили ті три пироги разом, потім витягали той вареник, який виплив на гору першим, сховане в нім ім’я мало бути іменем майбутнього чоловіка…

Якщо ж дівчина хотіла знати, як виглядатиме її суджений, вона здійснювала такий ритуал: в ніч на Андрія виходила на двір, брала льон (інколи зерно пшениці чи жита) і починала обсівали ним колодязь і саму себе, примовляючи одне з таких замовлянь:

1)Андрію, Андрію,
Конопельки сію.
Хто їх буде брати,
За того я буду ся оддавати…
2)Андрію, Андрію, конопельки сію.
Дай ми Боже знати, з ким їх маю брати….
3)Андрію, Андрію, дай мені знати,
з ким буду свій вік коротати… або:
4)Дай мені знати, з ким буду спати.

Фразу слід було повторити тричі. Після такого ритуалу дівчині мав приснитися суджений. Часто хлопці стежили за дівчатами й відповідали на їх замовляння: „То я, то я!”.

Якщо поруч були гори, дівчата підіймалися на вершину гори, розпалювали вогонь і біля нього сіяли коноплі, співаючи замовляння.

Андріївські вечорниці: як у давнину закарпатці відзначали святоА хлопці за той час розкладали в хаті, де мали відбуватися вечорниці, тарілки догори дном (у вигляді кола або в рядок). Під одну тарілку клали перстень, під друга тарілку – ляльку, під третю – гребінь і т.д. Коли дівчата поверталися після ворожіння з коноплями, по одній їх пускали до хати. Кожна дівчина по черзі вибирала тарілку, піднімала її, а схована під посудом річ мала віщувати майбутню долю: якщо під тарілкою був вінок, то того року заміж вийде, якщо перстень – то так само буде, якщо ляльку – перед шлюбом з’явиться дитина... А потім юнаки й дівчата разом співали.

Після вечорниць хлопці викрадали веретена у тих дівчат, які не хотіли їх цілувати. А потім вночі обмотували нитками з тих веретен вулицю. Коли ж дівчата поверталися додому, то не одна заплутувалася в нитках, падала і сварила хлопців.

Також колись на Андрія хлопці могли провчити дівчину, котра не хотіла разом з ними робити збитки, палити вогнище або просто не відповідала на залицяння якогось юнака. Тоді хлопці залізали до стайні і витягали коня на стріху. І вранці батько тієї дівчини повинен був вмовляти тих юнаків і пригощати їх горілкою, щоб зняли коня з-під стріхи.

Андріївські вечорниці: як у давнину закарпатці відзначали святоЩе на Андрія в гірських селах робили ляльки з сіна – «діда» і «бабу», одягали їх в старе лахміття, а потім вночі підкидали на подвір’я. Хлопці підвішували «діда» на липу біля хати дівчини (як уособлення майбутнього невдахи-жениха), а дівчата хлопцям під вікно ставили «бабу», вдягнену в кумедний одяг, з косою та розфарбованим обличчям і з написом: «шукаю мужа». В кого на подвір’ї бачили «діда» чи «бабу», той ставав об’єктом кепкувань.

У деяких місцевостях палили на вершині гори вогнища зі старих гумових коліс. Потім запалене колесо котили вниз, а коли воно зупинялося біля ріки, починали співати пісень.

Широко відомими були ворожіння «на чобіт», дівчата кидали чобіт через ворота і дивилися, в який бік він обернеться. Куди чобіт дивиться, звідти наречений і прийде.

Всі андріївські ритуали мали на меті пов’язати площину теперішнього й майбутнього, застерегти від небажаного, напророкувати успіх і любов, а також через певні символи, пісні та рухи об’єктивувати культурні коди нації.

Закарпатський кореспондент

Вернуться назад