Володимир Гайович: «На Закарпатті щороку лікуємо близько 48 тисяч травм»
19-06-2016, 15:47
Володимире Івановичу, як Ви обрали професію? Чому саме травматологія?
- Я випадкова людина в травматології. Після закінчення ординатури в Інституті Шалімова відразу не знайшов роботи в хірургії і пішов працювати у травматологію. Вибором задоволений, адже в нас гарна і потрібна професія. Якщо працює грамотний хороший травматолог, то пацієнт потім вже не жалітиметься на цю тему. У великій хірургії рідко буває, щоб людина стала абсолютно здоровою після операції: потрібно дотримуватися дієт, певного способу життя і тому подібне. А в нас, якщо травматолог добре зробив свою роботу – то питання закрите.
Які особливості травматології в області можете виокремити?
- Я б не сказав, що Закарпаття є надзвичайно особливим у плані травматології. У кожному регіоні в цій галузі медицини є спільні риси. Основна маса пацієнтів із важкими травмами – це постраждалі у дорожньо-транспортних пригодах. Через нашу область прокладені міжнародні траси, тому найважчі травми все-таки після ДТП. А звичайні – з року в рік приблизно однакові. Я працюю тут із 1997 року і можу спостерігати за статистикою. На Закарпатті був рік, за котрий налічувалося 37 тисяч травм (це такий мінімум), одного року був і максимум – 56 тисяч. А так вже протягом п’яти років спостерігаємо певну стабільність: кількість травм щороку коливається в межах 48 тисяч. Самого дивує, яким чином так виходить.
Які травми є найпоширенішими в краї? Із якими курйозними випадками Вам доводилось зіштовхуватися на роботі?
- Переважають травми нижніх кінцівок, трохи менше – верхніх. Є в нас достатньо пацієнтів і з-за кордону. Можу сказати, що не всім надають там потрібну допомогу. Останнім часом, ті, хто лікувався в Європі, приходять доліковуватись у нашу клінічну лікарню. Буває, звертаються без гіпсу чи з неналежно наданою першою медичною допомогою при відповідних травмах. Недавно був у мене такий випадок – пацієнт із переломами обох п’яток, який тільки приїхав із роботи з-за кордону. Довелося відразу оперувати.
Завжди вдається абсолютно «відновити» пацієнта? Чи наслідки травм можуть даватися взнаки й після одужання?
- Тільки в дітей травми можуть обійтися без наслідків. Адже після кожної травми в організмі – «ремонт». У дитячому віці на це накладається процес росту, і в процесі зростання те, що «ремонт» не завершив, організм самостійно доробляє. Натомість у дорослих людей після будь-якої травми ті чи інші наслідки будуть. Особливо даватиметься взнаки зміна погоди: три-чотири роки люди матимуть свій барометр – на дощ відчуватимуть «крутіння» в суглобах. Згодом організм потрохи звикає.
В якому стані обладнання клініки? Чи є всі необхідні умови для того, щоб якісно «ставити» людей «на ноги»?
- Головна проблема зараз не обладнання. При переломах потрібні спеціальні пластини. Є щонайменше три фірми, які пропонують ці пластини і все, що треба для їх встановлення: викрутки, гвинти. Лікарня цього не має і закупки пластин не проводила вже років десять, може. Тому пацієнту доводиться все купляти. Це досить дорого: дешевшу пластину, ніж (в середньому) за 5 тисяч гривень, знайти важко. Тому питання вибору якості і ціни (від китайських до швейцарських) – за пацієнтами. Є речі, які можна було б покращити в нашій операційній, але загалом ми маємо змогу робити все на європейському рівні.
Чи можете пригадати найскладніший випадок? Або особливого пацієнта?
- У травматології найскладнішими вважаються переломи тазу. Туди, по-перше, важко дістатися, поставити на місце і втримати. Нема такого фіксатора, на якому можна ходити. Велика вага на чотирьох гвинтах не втримається, тому починати ходити можна після того, як кістка зрослась. Найдовше зростається кістка стегна: в межах чотирьох місяців. Був випадок, коли в пацієнта з обох боків були зламані тазові кістки. Я майже десять років проводжу операції при переломах тазу. І можу відмітити, що робимо це добре.
Стіни Вашого кабінету прикрашають грамоти, сертифікати. Розкажіть про свої заслуги.
- Доводиться підвищувати кваліфікацію. Один із сертифікатів – це з Європейської асоціації остеосинтезу «АО Травма». На цих курсах не просто читають лекції, показують відео на ту чи іншу тему, а й дають змогу найсучаснішими інструментами проводити операції на відповідних муляжах, а на вторинних курсах – в операційній. Також закінчив курси з оперування тазових кісток. Інші сертифікати – «Ендопротезування», «Синтез стегна» в Франції та інші.
Які можете дати поради читачам, щоб вберегтися від травм?
- Головне правило – це обережність. Звісно, не ходити на червоне світло світлофору. Бачив якось молоду маму, яка разом з дитиною перебігали на червоне. Жінка не думає, який приклад подає, і, що завтра дитинка теж може так переходити дорогу. Тому завжди треба бути обачними і берегти себе.
Розмовляла Юлія МЕДЮХ
Вернуться назад