Государству нужны ее граждане лишь как пушечное мясо? А когда они погибают – никому до этого нет дела …
Об этом в сети Фейсбук написала журналист и волонтер Наталья Зотова.
Далее на языке оригинала.
\”Ігнатишин Руслан Петрович, 1986 р.н., с.Скотарське, Воловецького району. Працював лісорубом на Мукачівській дистанції колій. Був мобілізований у серпні минулого року. Потрапив до 93-ї бригади. Тиждень тому з його телефону передзвонили і сказали, що Руслан загинув. Зв\’язок обірвався, телефон поза зоною досі. Рідні і співробітники Руслана оббили пороги всіх інстанцій, щоб з\’ясувати подробиці і зрозуміти, де саме знаходиться боєць, чи він живий, чи справді загинув. Але зарадити їм ніхто й нічим не може.
Дослівно слова співробітниці: \”Як забрати дитину, то всі гуртом прибігли, а як повернути – то ховаються\”.
З\’ясували долю Руслана лише волонтери. Вони підтвердили, що він загинув і що його тіло знаходиться в Дніпропетровську. Сказали, що начебто його мали доправити на Закарпаття учора. Але літак так і не вилетів. Інформації більше нема.
Мати в шоковому стані, під крапельницями. Співробітники, які телефонували, просять допомогти й з\’ясувати інформацію, коли тіло Руслана привезуть додому. Кажуть, що волонтери – їхня остання надія на правду.
Мені боляче і страшно чути такі дзвінки. З подібними проханнями більше року дзвонять матері, родичі і друзі загиблих та полонених. І знаєте, я можу лише доповнити питання сільської жінки, далекої від політики: \”Чому всім дружнім своїм і багатоголосим хором вручаєте повістки повсюди, ледь не в туалетах, і чому граєтеся в ганебні мовчанки, коли призвані вами бійці гинуть?\” Ви люди, чи хто?\”, – написала Наталія Зотова у Фейсбуку.