Одни деревья сажают, а другие их ломают. Именно так можно охарактеризовать недавний инцидент, который случился в парке на горе Керек возле Берегова. Шумная компания устроила там и съемочную площадку и пикник.
Істинний патріот-благодійник із Берегова 67-річний Іван Юрійович Гузинець є не тільки автором-зачинателем установлення унікального Хреста єднання на горі Керек, який за будь-якої погоди видно з території чотирьох районів і навіть сусідньої Угорщини, але й переймається, аби тут буяв-зеленів скверик-гай.
Ось уже майже 15 років саджає тут дерева: завіз їх сюди понад 400. Звісно, не всі прижилися, бо верх гори кам‘янистий. А ще тут зграюють зайці й обгризають кору, навіть газдівські кози вибігають й шкодять, хрумкаючи зелену парость. Натомість рослини прагнуть вологи, тож нерідко висихають. Ялини, берізки, клени, граби, японська вишня, бук, дуб, ліщина, горіх – це неповний перелік деревцят, що наперекір усім труднощам гінко пішли в ріст у цьому переліску. І це завдяки штучному поливу! Не порахувати, скільки води сюди вивезено та полито «зелень» у спраглу літню днину – у загальному об‘ємі вийдуть цілі цистерни. І так день у день, навіть негода не стає на заваді робити цю корисну та потрібну для майбутніх поколінь справу.
На жаль, майбутні покоління (мова – про молодь), які тут бувають частіше за людей старшого віку, не завжди віддячують за цю турботу й клопіт добром. То Хрест кольоровими фарбами чи вугіллям розмалюють, то сліди від взуття на ньому лишать, дерев‘яні лавиці поламають, то інших пакостей нароблять (насмітять, порозбивають пляшки з-під спиртного та позалишають тут скло), бува, що колесами автівок «попишуть» зелені газони, понівечать малі хрести, які вкопані попри дороги й ведуть на чолопок.
«Героїв» останнього випадку вандалізму (йдеться про поламані хрести) не розшукано ще й дотепер. Та, попри це, таки є свідомі люди, що віддячують І. Ю. Гузинцю за такий важелезний труд: одні записку з теплими словами залишать, другі зателефонують чи усно при зустрічі скажуть «спасибі», треті якусь добру послугу організують, четверті в газеті подяку надрукують тощо.
Якось у одній з міських шкіл учителька провела урок біології та розповіла про гору Керек, мовила про ті зусилля, які докладає одна окремо взята людина (І. Ю. Гузинець – автор) для її озеленення та окультурення. Чоловікові, що завдяки своєму ентузіазму, енергійності, бажанню, завзяттю привів до ладу (і продовжує це робити й надалі) Святу Гору, така увага й повага до його ініціативи приємна. Радіє від цього серцем і душею! Але дратує, аж до сліз стає болісно й гірко, коли бачить тут дії вандалів.
Про останній випадок – детальніше. Він трапився кілька днів тому. Одного надвечір‘я Іван Юрійович поїхав на гору Керек й очам своїм не повірив: у її підніжжя стояла ціла кавалькада джипів. А на самому горбі – юрба молодиків! Танцювали, співали, веселилися, знічев‘я на траві валялися. Подумав: хай собі гурт відпочиває, але, побачивши поламані берізки, розкидані гілля черешні-вишні, які леліяв, ніжив, пестив, голубив, немов дитят, до того ж цілими роками, інші вибрики «гостей» – мало не обімлів. Звісно, зробив юнкам і юнакам зауваження, бо не міг уявити, як це молоді люди можуть зламати дерево, витоптати зелень тощо. Подумав: сьогодні наробили зло, глум, безчестя тут, на горі Керек, а завтра можуть і людині налихословити, образити її чи поламати ребра.
Якось негідно, негоже, несолідно й непристойно! Дивно, що з-серед кількох десятків юнаків і юнок не знайшлося двоє-троє сміливців, які могли зробити зауваження варварам – невже молодь така байдужа до суспільного добра?
Співбесідник каже: «Аби до такого додуматися, тобто нищити нашого «зеленого друга», у грудях треба не серце мати, а камінь носити…».
І насправді, ми прибули вже зрання наступного червневого дня, коли ще сонце лише починало кидати свої перші промені на землю й також не могли повірити, що молоді люди, які з Ужгорода та Берегова приїхали сюди знімати відеокліп про закарпатську красуню-школярку, могли таке начудити. Невже фільмували-знімали й те, як ламають дерева, знищують кору з невинної берізки? Бездиханно й осиротіло кілька дерев уже лежали на землі. Що ж це за кіно таке буде з дівчиною-красунею та білокорою березою? Невже вийде пропаганда «рук» молодих губителів природи?
До речі, дерево, з якого знято кожицю, вже ніколи не приживеться – умить на сонці висохне й перетвориться у гіллясту тріску. Пан Гузинець сповнений рішучості довести цей акт ганьби, плями та вандалізму до кінця: у міліцію напише заяву й вкаже прізвища тих, кого впізнав. Віриться, що берегівські опери на цей раз таки «розкрутять», хто був у зграї «губителів» природи й хто ламав дерева. А суд, треба сподіватися, відповідно «героїв» покарає. Що стане наукою, уроком для інших…
Відтак під впливом побаченого та вчиненого зграєю «покоління майбутнього» благодійник-меценат пішов до владних кабінетів аби розказати, якою нині стала наша молодь. І прихопив з собою фото – тож вандали навряд чи зможуть уже після цього спокійно спати.
До речі, на освяченні у 2001 р. на горі Керек величного Хреста, який манить до себе туристів, гостей міста, був присутній тодішній губернатор Закарпаття Геннадій Москаль. Нині він очолює воюючу Луганщину, де українські патріоти захищають рідну землю від сепаратистів і бойовиків. Якби довідався про цей акт дикунства у нашому мирному краї, не важко здогадатися, якою була б «генеральська» реакція. Не любить він і не терпить безкультурників, якими виявилися оператори, сценаристи, режисери та головні герої відеокліпу про дівчину-красуню…
Михайло Синьоокий для Закарпатського кореспонденту