Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Кушнір (Зенинець)В особистому інстаграм-блозі авторка розповідає про все, що її оточує. Там — чимало країн, в яких тривалий час жила та працювала, там — закарпатська природа, там — цікаві історії, написані так, що тексти Валерії стають впізнаваними за креативною стилістикою. Віднедавна пріоритетним в її інстаграмі є пости про донечку Софі. До слова, саму ж блогерку друзі також кличуть на зарубіжний лад — Валері. Тож про блогерство у декреті "Закарпатський кореспондент" поспілкувався з Валерією Кушнір (Зенинець). — Розкажи про себе до декрету. Тоді у твоєму блозі були журналістика, мандри, робота за кордоном, творчість… Зараз більш “осілий” спосіб життя чи вдається не зраджувати попередньому темпу й під час декретної відпустки? — Це почалось в 2015. То була моя перша мандрівка на все літо за кордон. Відчуття, коли вперше сидиш в літаку біля ілюмінатора, мов приклеєна ПВА до крісла, незабутнє. Майже 4 місяці в Штатах дуже змінили подальше життя. Згодом я закрила чимало дверей, знаючи, шо відчиню інші. Хотілося ще купу всього побачити, відчути, послухати. І, певно, моя професія в симбіозі з диким (усм., - ред.) непосидючим характером нестися хмарами дала плоди. Я подавалася на різні стажування, гранти. Дуже хотіла провести семестр в іншій країні, аби компенсувати час, який я просиділа в зоні комфорту аж до 20 років. Загалом подала заявку на одне стажування з журналістики і перекочувала до столиці на 2 тижні. Там я щоранку в київському метро зустрічала мовчазні погляди занадто заклопотаних людей. «З одного боку, Київ – це можливості, з іншого – якась клітка», - думала я і зовсім не хотіла себе в ній закрити. Уже вкінці року нашкрябала на візу до Німеччини, до якої мігрувала на рік нянею. За цей час Франція, Португалія, Італія, і сусідня Словаччина (як не дивно, я була там вперше, хоч це так близько до України) вже не були просто обкладинками на зошиті. Хоча найбільше сподобалося в Альпах. Там, біля підніжжя гір, ми провели з друзями майже 10 днів; відчуття незабутні. Потім я повернулась в Україну і зібрала через місяць валізу до Польщі. За документами робочої візи, була дояркою в Познані (усм., - ред.), а насправді знайшла роботу у Варшаві і прожила там пів року. Річ Посполиту не вдалось побачити так добре, як хотілося, але моя подорож в Гданськ принесла купу вражень. А далі все, як у фільмах: дорога в Україну, марш Мендельсона, вагітність, зараз декрет. Хотілося ще встигнути попрацювати на круїзному лайнері, але в Бога план був кращий. Зараз це "тріп" до країни "Мамаленд". І все, що я можу – це брати інтерв’ю в тих, хто за буйками. Поки вдається. І я шалено рада! — Знаємо, ти писала книгу, куди б також мала ввійти частина твоїх блогерських текстів з інстаграму. На якому етапі вона зараз? — Книга про мене. Це доволі страшно ось так взяти і почати писати в 16 те, що хочеш, аби сталося в 30 . Волею-неволею, ти цим живеш, мислиш і воно , певно, притягується. Я дійсно написала собі там подорож до Америки. Дійсно написала те, що хочу вийти заміж в 23. Але героїня, на противагу мені, залишилася в Штатах. І почала будувати й ліпити своє «я» там. Це правда, купа уривків з блогу є в моїй книзі. І це мене налаштовує на фідбек: цікаво чи ні моїй аудиторії. Книга майже про Керрі у Драйзера, тільки в 20-их роках і по-українськи . А «Єремія, або як це бути мною» світ побачить неодмінно, тільки добре було б знайти видавництво. Наразі книга проходить другу редактуру. Але карантин процес трошки гальмує. — Твої публікації завжди вирізняються настроєм амбіцій для підкорення світу. З появою донечки Софі як змінилися погляди на життя? — Я й далі підкорюю (усм., - ред.). Точніше ми з донечкою підкорюємо горщик і намагаємось здобути маленьку незалежність від пелюшок. Трішки змінилися пріоритети, але мрії не лежать в довгому ящику. Вони на столі і чекають призначення. Мені завжди хотілось зробити щось таке, що дозволить світу пізнати Україну краще й ближче. Впевнена, материнство мені додасть не тільки сивого волосся (усм., - ред.), а й купу досвіду, який неодмінно згодиться для цілі. Я з тих мам, які вважають, що декрет – це купа вільного часу, за який я встигну перепрати всю хату, перемити всі вікна, навчитись в‘язати, плести й майструвати годівниці (усм., - ред.). А насправді все, що ти встигаєш, – це буденні потреби: твої й малюка. Але хіба це не прекрасно? Ніби пішов в магазин, купив батончик, сів у крісло, ліг на сієсту і знявся в рекламі «Баунті». У мене теж своя пауза. Пауза, коли нема куди поспішати, бо все те, шо потрібно – вже тут і щодня дивує своїми досягненнями. А поки енджоїмось тим, що нас оточує. — Як поверталась у форму після пологів? — Насправді, післястан себе інсайд і ззовні – велика наука під назвою Сила Волі. Коли ще, крім того, ти приправляєш її зверху терпінням і любов’ю до себе. Любов’ю не тільки до ідеальних булочок, якими красуються фітоняшки. Важливо навчитися приймати себе не іншу, не гіршу, а нову. І, безперечно, соковиту (усм., – ред.). Зрозуміло, що коли ти 9 місяців набираєш обертів з ніг до голови – дуже важко все це скинути, але реально. Коли готова дійсно ти, коли є ресурс сили та енерджі робити це з настроєм і ціллю на результат. Завжди вважала, шо те, як ти виглядаєш, - це не тільки гормони плюс генетика, а здоровий вигляд зсередини; це твої лайк чи дізлайк бачити себе такою. Бо бажання – тисячі можливостей, а небажання – тисячі причин. Кожна жінка після пологів – як здутий м‘яч. Коли кожна кліточка твого організму гіперрозслаблена, не хочеться нічого. Логічно, що пологи з усіма радощами дати світу маленьке життя – все одно це стрес. Але тимчасовий. Адже організм опісля починає автовідновлення. Я перелопатила купу літератури, коли слід і вчасно почати тренування, але не знайшла відповіді. Це індивідуально. Ви відчуєте цей момент так само, як ту першу перейму, коли в голові «здається, починається». Скажу одне: я ніколи не мучила себе дієтами, бо досі на ГВ. Тому думки, що десь стирчить і вилазить, мов тісто із миски, неактуальні. Просто мотивую себе на нові джинси (усм., - ред.) і стан, який звичний для організму. Бо коли я собі подобаюся, все інсайд також у гармонії. А потім навпаки. Перше правило: працювати над собою. Друге правило: набратись терпіння і любити кожну складочку свого тіла. Повірте, світ навколо це відчує і віддасть в рази більше! — Сама читаєш про мамські лайфхаки? Кого з блогерів переглядаєш? — Подобаються блоги мам, які з дітками пізнають світ. Хай тільки мине карантин, ми вже теж маємо вектор, куди зібратися з тревл-візочком. Серед улюблених – німкеня isabel_kraus та американка benetttriplets: подорожі, лайфстайл і постійна підтримка кухонної іноземної. — Часто в мережі можна побачити, як батьки не бажають виставляти фото дітей повністю, закривають обличчя або ж використовують різні смайли. Як-то кажуть, аби не зурочити. Як узагалі ставишся до таких забобонів? — Я вірю в Бога, тому ніяк не ставлюся. Моя крихітка, як і кожна дитинка, має янгола-охоронця, а ще маму, яка оберігає і нікому в житті не дасть скривдити. Ось що важливо. Намагаюся тримати баланс і продовжую вчитися мистецтву візуал плюс сторітелінг, тобто, окрім світлин ще й розповісти про свій досвід. Особливо круто, коли отримуєш фідбек. Адже людина не просто лайкнула пост, чи знайшла щось для себе корисне або поділилась думками з цього приводу. Зараз такий час, що більшість людей шукають відповідь не в книзі, в розмові з мамою, а в інтернеті. Тут потрібно фільтрувати, адже завжди можна нашкодити випадковим словом чи навпаки перебільшити реальність, видаючи реальність за білочок із країни мрій. Я до того, що так важливо прочитати про те, що тільки попереду (якщо говорити про материнство) і бути готовим. Хоча це все індивідуально, але зараз є купа форумів, де мами діляться кейсами, порадами, думками, не знаючи жодну в реальності. Мій інста-блог ніколи не був способом показати нові тату, шпалери чи мереживо білизни. А дитина? Частина мого життя зараз. Це мене тішить, дивує, болить, але без фанатизму. Зважаючи на досвід няні за кордоном, мала чому повчитись. У сім’ях , де я працювала, соцмережі і діти, імена батьків, особиста інформація, навіть назва міста зашифровані, а френдзона – тільки родичі та друзі. І так, тема кіднепінгу обговорювалась майже не щодня. І річ не тільки в безпеці на вулиці. Інтернет – потужна зброя для не зовсім хороших людей з поганими намірами. Особливо, коли фото супроводжує ще й точна геолокація. Тут кожна мама вирішує сама, але в цілях безпеки дійсно треба завжди мати міру у своїх публікаціях. — Як до твого хобі ставиться чоловік? Він уже також зірка твого інстаграму. — Зірка? (усм., - ред.) Ну, хіба місяць. Зірочка у нас Софійка. Мій чоловік сам полюбляє "зависнути" у моїх 30 штуках сторіз (каже, що дивиться їх, як серіал після роботи). Пости навіть читає! Для мене це дуже цінно. Хоча сам на соцмережі часу не має, мій контент-план (в якому часом потрібне і його личко) підтримує. І завжди шось радить. Олег один із перших, хто мене інспірує та мотивує. Гадаю, у подружжі завжди, як у батончику, де дві палички «Твікс», – усе має бути гармонійно. — Промайнула думка, що ти ще й популяризуєш зелений туризм. Адже живеш у мальовничому куточку Закарпаття і про Воловець також чимало згадок на твоїй сторінці. — Зараз і я, і сестра з племінницею повернулися до батьків у Воловець, щоб «пересидіти» карантин. І тут не просто чисте повітря, тут навіть думки прозоріші. Мій тато-історик у вільний час проводить екскурсії Закарпаттям, то мені про зелений туризм точно відомо. Дуже багато людей питають, де саме знаходиться той перевал, який я так часто публікую в сторіз. А я таким чином заманюю людей відвідати «зелене» море на Закарпатті. — Карантин вплинув на комунікацію у світі, всі перейшли на онлайн-зустрічі. Зокрема, ти теж проводила такі ефіри в інстаграмі, розкажи про них. — Ну, я ще не так вправно це роблю, принаймні, стараюся створити візуал чужого й класного досвіду. І неважливо, долучаться до розмови двоє чи двадцятеро, я ціную кожні вуха, яким цікаво послухати. Тішусь і завжди намагаюсь налагодити конект. Зараз ми з дітками гостюємо в бабусі і часу на прямі ефірі не так багато, але як тільки повернемось додому, я б хотіла відновити ці «інста-посиденьки». Говоримо про те, що цікаво підписникам. Вони завжди активно голосують за теми, які було б кльово підняти. Поки що ми «зустрічались» в прямому ефірі з «піпл», які, як і я, побували в Америці (з Ярою Бобко), пізнали журналістику, правда, столичну (Вася Арович) та наше, дівчаче , знають все про догляд за собою та секрети вдалого мейку (Сашка Салоух). Планую надалі робити побільше таких зустрічей з людьми, які хочуть поділитися своїм хобі, досвідом життя за кордоном чи просто кльовим настроєм та цікавими думками. Тому велкам на сторінку @valeri.kushnir в Директленд. Я тільки рада! Закарпатський кореспондент Приєднуйтесь до нашого каналу в Telegram: https://t.me/zak_kor |
||||
128-я бригада, авто, АТО, взятка, винарня, вино, гандбол, гороскоп, граница, депутат, дзюдо, ДТП, Закарпаття, Закарпатье, курс валют, курьез, ліки, Мир, Москаль, Новий Рік, Новини Закарпаття, Отдых, политика, пророчество, развлечения, религия, скандал, спорт, традиция, турист, убийство, ужгород, Україна, Украина, футбол, Хокей, шафрани, Шок, шоу, Эксклюзив
Показати всі теги {link}
Показати всі теги {link}
Ви зайшли як не зареєстрований користувач!
|