За 12 кілометрів від кордону з Румунією з’явився табір, який зараз став найбагатшим ромським поселенням на Закарпатті.. Перші жителі з’явилися тут ще понад 100 років тому, однак жили вони досить бідно – у невпорядкованих хатинах. Але за останні 20 років деяким сім\’ям вдалося побудувати справжні палаци та стати неймовірно заможними.
Як живуть в Підвиноградові, хто забороняє ромам дивитися телевізор, чому дівчаткам не можна вибирати нареченого, як вирішують конфлікти всередині табору, і чи є на Закарпатті справжні барони – в репортажі \”Української правди\”.
Потрапити в Підвиноградів \”офіційно\” репортери \”Української правди\” намагалися на початку серпня 2018- го. А старші селища відмовили в проханні. Пояснили це днями масового хрещення жителів табору в баптистській церкві, під час якого сторонніх на ромську територію не пускають.
Опинитися в селищі вдалося з другої спроби, через кілька місяців.
Ковані ворота з позолотою, вежі, арочні вікна, мармурові колони і сходи – цю пафосну частину Підвиноградова часто порівнюють з київської Конча-Заспою або підмосковською Рубльовкою.
Тут розмовляють сумішшю української, російської та угорської мов.
У дворах можна побачити припарковані Mercedes E-класу, Land Cruiser, BMW X5 і Mazda CX7, що ламає стереотипи про ромів як про представників соціальних низів.
На Закарпатті вам можуть розповісти: колишня традиція \”баронства\” поступово зникає. Проблеми в таборах намагаються вирішувати колегіально.
Хоча в деяких закарпатських селах шановні серед ромів сім\’ї ведуть негласне суперництво за свій вплив.
Журналісти \”Української правди\” стали мимовільними заручниками подібної ситуації. Після того, як ми відпрацювали в будинку приймаючої сторони і сіли в авто, виїзд з табору з двох сторін заблокували Land Cruiser і мікроавтобус.
Виїхати без втрат вдалося тільки після втручання в конфлікт сім\’ї, яка погодилася спілкуватися з нами.
Суд старійшин
У селі Підвиноградів Закарпатської області – близько чотирьох з половиною тисяч жителів. Майже 50% з них – роми, які компактно проживають в тій частині селища, яку називають \”табором\”.
У фасадній частини табору, яку важко не помітити з траси, – великі строкаті будинки, схожі на палаци.
Без попередньої домовленості і \”благословення\” старійшин тут краще не показуватися. Новини про появу незнайомців розходяться селищем миттєво. Знімати на камеру дозволяють не всі і не скрізь.
Один з мешканців заможного будинку в Підвиноградові – 59-річний Юрій Фаркош. У нього 10 дітей, 44 онука і 14 правнуків. Разом з усіма родичами його ромська родина розрослася до ста чоловік. Усі живуть в одному селищі. Тут, всупереч розхожій думці, не прийнята кочова романтика.
Фаркош в таборі – персона шановна. З посвідченням депутата сільської ради. Він скромно вважає за краще не називати себе \”бароном\”.
– У мене брат є, якому 67 років. Ось він був бароном! Але зараз, як і я, покаявся і хрестився. Зараз він – не барон, – посміхається Фаркош.
Василь, один з синів Юрія Фаркоша, каже, що в підвиноградівському таборі є п\’ять-шість старост, в тому числі його батько.
– Проблеми вирішують вони, – розповідає Василь. – Є якісь побутові, внутрішні питання або потрібно розсудити чийогось суперечка – все у нас через найпочесніших людей йде. Коли потрібно, старости можуть звернутися і в поліцію.
Якщо хтось поб\’ється, старости намагаються помирити. Збирають народ і судять, вирішують, хто винен. Хто не має рації – нехай просить вибачення.
Якщо людина не зрозуміє, то її можуть і вдарити. Але у нас в таборі такі проблеми бувають рідко.
Розмови про розкішні будинки в Підвиноградові сприймають насторожено.
– Знаєте, чужинців ми зараз сюди 100% не пускаємо, – зізнається Юрій Фаркош, – тому що приїдуть, познімають на камери або телефон, а потім пишуть всяке.
Думаю, українці ніби заздрять тому, що у ромів у Підвиноградові такі багаті будинки. Вони весь час запитують: \”Звідки у них такі гроші?\”.
На це делікатне питання в родині Фаркоша відповідають так: заробили своїми руками. Як доказ показують фото і відео на смартфонах.
– Ми їздимо на заробітки в Москву, – коментує продемонстроване Василь Фаркош. – Робимо дахи, сайдинг. Є фахівці по дереву, бляхарі. Працюємо в приватних будинках. Ось тут, дивись, я у бетономішалки, а мої люди фундамент заливають. У Москві можна краще заробити, ніж в Україні. Раніше ми продавали бляшані жолоби і стоки в Донецьк, Луганськ. Оцинковані, фарбовані – робили своїми руками. Там вони були популярні, поки війна не прийшла.
За словами Василя, роми з Підвиноградова їдуть на роботу в Москву на три місяці. В цілому там проводять шість місяців на рік. За один місяць отримують 900-1000 доларів чистими на людину. Так як в підряді бере участь відразу кілька членів родини, заробити можна пристойно.
– Свої будинки будуємо протягом декількох років. Ось цей будинок, де ми знаходимося, будувався потихеньку, п\’ять-шість років, – пояснюють Фаркоші.
В останні роки все більше \”повноважень\” у вирішенні актуальних питань в таборі перебирає на себе церква і місцеві пресвітери. У них тут – незаперечний авторитет.
Традиційний вплив ромських старійшин на рішення життєвих проблем в таборі звужується через зростаючої могутності церкви.
Перші громади євангельських християн-баптистів в Підвиноградові та сусідньому Королево з\’явилися ще в кінці 70-их – початку 80-их минулого століття.
Зараз в Підвиноградові, за словами Юрія Фаркоша, віруючих – панівна більшість: до 95%.
Навернення кардинально змінює життя ромів. Для сторонніх тутешні заборони виглядають дивно. Наприклад, за словами оцерковлених ромів, їм заборонено дивитися телевізор.
Тут також не відзначають більшість звичних для українців свят – як державних, так і релігійних.
Де спрацьовує реальне табу священика, а де вигадані місцевими забобони, розібратися складно.
Віруючі Підвиноградова не п\’ють і не курять. Намагаються, за їхніми словами, дотримуватися всіх біблійних заповідей.
Юрій Фаркош хоч і обраний сільським депутатом до 2020 року, зараз фактично закинув політику. Це сталося після його приходу в баптистський \”Молитовний будинок\”.
Фаркош каже, що поміняв депутатство на віру, тому що \”захотів вічно жити з Богом\”.– Я вже не ходжу на сесію сільської ради, хоч мене і вибрали на п\’ять років, – ділиться він. – Я хрестився 17 серпня 2018 року. Віруючий не повинен бути депутатом.
Розчарувався в депутатстві Юрій Фаркош і з інших причин. З 4,5 тисяч жителів Підвиноградова він – єдиний, хто захотів представляти інтереси 2 тисяч ромів в місцевій адміністрації та взяв участь у виборах. Але в підсумку зіткнувся з опором в рішенні ромських проблем.
– Ходив на всі сесії, виступав. Але мене не слухали. Я один був [представником ромів] там. А решта 20 людей не слухали. Як я міг їх перемогти? Вони навіть лампочки не давали нам для вуличних ліхтарів, – скаржиться Фаркош.
Його син Артем Лано зазначає, що роми нормально контактують з головою сільради, але з депутатами взаєморозуміння поки не знайшли.
– Наші звернення не беруть – взагалі нуль! Наприклад, у нас робили в селі асфальт. По всьому Підвиноградові, але не в таборі. Тому що ми – роми.
Нам сказали: \”Збирайте для початку гроші самі. А з рештою сільрада допоможе\”.
У підсумку довелося на свої кошти класти асфальт. Плюс нам допомогли німці, якийсь благодійний фонд. Вони нам церкву збудували і школу при ній, – ділиться Артем.
Особлива гордість жителів підвиноградівського табору – місцеві дівчатка і жінки, які носять розкішні сукні. Тут стверджують: таких нарядів, крім Підвиноградова і сусіднього Королева, не зустрінеш в жодному ромському таборі України.
Зазвичай строкаті сукні надягають, коли в будинок приходять гості чи з іншого урочистого приводу.
Вишивають бісером два місцевих \”дизайнери\”.
– Ми купуємо готові спідниці в Чернівцях по 3-4 тисячі гривень, – розповідає Артем Лано. – Потім наводить красу дизайнер. За свою роботу бере 800 гривень.
Вишивати красиві сукні – ця традиція у нас з того самого часу, коли табір тут з\’явився.
Інша традиція, пов\’язана з жіночою статтю, для пересічного українця виглядає трохи дивно. Роми одружуються і виходять заміж в ранньому віці, і вже до 20 років у молодих батьків є по дві-три дитини.
– Дівку віддаємо заміж в 12, 13, 14 років, – розповідає Юрій Фаркош. – Як вам це пояснити? Не знаю. Так у нас заведено. Дівчата не вибирають собі чоловіка. У нас такого немає, як у вас. Вирішують тато і мама. Збираються з батьками хлопця, і вирішують.
Буває, що наш ром одружується з українкою, але це – рідкість.
За словами Фаркоша, весілля у ромів багато в чому схожі на українські. Але є серйозна відмінність – у віруючих сім\’ях вони проходять без алкоголю.
Нетрі і туга за Януковичем
Табір в Підвиноградові – це не тільки багаті будинки. На його околиці можна побачити типові ромські \”фавели\”. Маленькі халупи і натовпи замурзаних дітей – інша сторона життя в Підвиноградові.
Допомагають місцевій бідноті старійшини і їх благополучні сім\’ї.
– Бідні роми владі не потрібні, – каже Артем Лано. – Ми самі намагаємося допомогти їм, чим можемо. Взимку, наприклад, закуповуємо дрова. Купуємо їжу – картоплю, макарони. На Різдво роздаємо дітям подарунки.
На питання, до чого прагнуть роми, в родині Фаркошів відповідають: до цивілізації.
– Нам потрібно, щоб культура була, щоб наші люди знали, куди звертатися з проблемами. Щоб діти вчилися. Щоб жили за законами Біблії, – пояснює Юрій Фаркош.
Головну ромську мрію його син Артем формує більш прагматично і конкретно.
– Мрія у ромів така: отримати вищу освіту, працювати де-небудь в адміністрації, бути депутатом, представником влади. Навіщо? Не заради грошей. Щоб хоч якось захистити свій народ, – пояснює він.
Говорячи про минуле, сьогодення і майбутнє, жителі табору в Підвиноградові зі святою простотою не приховують своєї туги за часами президента-втікача Віктора Януковича.
– Всім людям тоді легше жилося. Москва до нас тоді була більше відкрита. Не дуже нас, українців, зараз поважають в Москві. Особливо – із Західної України. \”Бандерівцями\” називають, – скаржиться Юрій Фаркош.
Він осяває свій палац блискучою золотий посмішкою і наостанок задає простодушне питання:
– Зрозуміло, що Януковича до нас уже не пустять. Може, він там буде правити – на Донбасі?
Джерело: Українська правда”