Історія із життя однієї людини: як жити активним життям, допомагати людям та знаходити внутрішню рівновагу

16 липня 2018 17:57 Переглядів: 2687 Коментарів: 0 Друкувати

Вона завжди усміхнена, але водночас серйозна та уважна. За професійною допомогою до неї звертався, напевно, чи не кожен десятий ужгородець. Йти вулицею з Катериною іноді буває складно, адже чи не кожен п`ятий перехожий вітається та запитує, як її справи. Коли у відомих групах у Фейсбуку публікують пости про хвору спину, суглоби тощо, то не буває так, аби там не тегнули Катю та не чекали на її поради. Коли ми домовлялися з нею про інтерв`ю в одній із ужгородських кав`ярень, Катя сказала: "О, чудово, там мої пацієнти, вони будуть раді мене бачити!", а ми що, ми тільки за, тим паче, що розмова у затишній атмосфері вийшла дуже цікавою та продуктивною.

Цього разу Закарпатський Кореспондент спілкувався із Катериною Зінов`євою, лікарем лікувальної фізкультури та спорту, лікаркою, яка і справді готова взятися за складні виклики та допомогти вам. Катерина - це саме та жінка, яку кілька днів на тиждень, на світанку, ви можете зустріти в центрі чи неподалік парку у невеликій компанії людей зі... скандинавськими палицями. А ще Катя завжди носить квітку-прикрасу у волоссі та намагається змінити цей світ на краще за допомогою посмішки.

Хто такий лікар фізичний терапевт? Що він робить та кого лікує і для чого йому скандинавські палиці? Як працювати багато та не вигорати? Чи можна заводити дружбу із пацієнтами? Як знаходити внутрішню рівновагу? Про це все ми, власне, і розпитували пані Катерину за чашкою кави.

Розпочалася наша з Катею розмова зі слів: "Оля, від тебе мені знову хтось дзвонив, але ще так і не дійшов...". Але Катя ставиться до цього дуже терпеливо, адже завжди хоче допомогти, тому й починаємо говорити відразу про рід діяльності.

"Я майже майже половину свого життя стверджувала, що ніколи не працюватиму із дітьми"

- Ти - фізичний терапевт. Розкажи, що це для і для чого? Чим саме ти займаєшся і чому так сталося, що обрала цей вид діяльності?

- За першою освітою я медик, лікар-психіатр. Але у моїй роботі та житті траплялися різні події, переживання, тому в один момент мені захотілося змінити напрямок мого роду занять. Варто сказати, що мій батько - фізичний терапевт, він все своє життя працював із дітьми, із спортсменами, а я майже майже половину свого життя стверджувала, що ніколи не працюватиму із дітьми, що не хочу цього робити. У виборі моєї другої освіти мені допоміг батько. Тобто він майже за руку відвів мене у навчальний заклад у Львові, у якому і сам здобував фах. Та й сталося все так, як сталося, я - фахівчиня з фізичної терапії, і мені це подобається.

Лікар фізичної терапії - це людина, яка займається відновленням, корекцією та підтримкою рухових функцій пацієнтів. Найчастіше зараз доводиться працювати із людьми, котрі звертаються із головним болем чи болем у спині. Нерідко звертаються і зі складними випадками, за такі цікаво братися. Якийсь час я працювала у Центрі нейрохірургії та неврології, там доводилося працювати із хвороми, які перенесли інсульт та інші неврологічні захворювання. Це іноді буває емоційно складно. Хоча найскладніше, напевно, працювати із дітками із різного роду порушеннями, ДЦП тощо.

- У таких випадках, напевно, дуже важливо правильно налагодити комунікацію із батьками дитини...

- Так. Дуже важливо працювати разом із батьками у команді. Важливо, аби батьки усвідомлювали всі можливості своєї дитини. Усі особливості реабілітації потрібно проговорювати дуже відверто та ретельно. Нерідко батькам доводиться пояснювати, що з дитиною важливо виходити на вулицю, важливо зробити її простір зручним, із ліфтом тощо. Також доводиться пояснювати, що емоційний стан батьків також дуже важливий на шляху до одужання дитини.

- Чи буває таке, що стаєш із пацієнтами близькою? Адже коли працюєш із людиною тривалий час, як от із дітками, здається, що можна вже дуже подружитися...

- Ні, я стараюся не дружити тісно із пацієнтами. Це принципова позиція. Цього не можна робити. Між пацієнтом та лікарем мають бути робочі стосунки, тоді воно простіше. Так пацієнт сприймає тебе серйозніше, це потрібно для успішного лікування. Хоча, звісно, я завжди питаю пацієнта, як його справи, намагаюся вести приємну розмову. Я із усіма привітна, однак не дозволяю собі зближуватися. Наприклад, коли приходжу до пацієнта додому, то навіть ніколи нічого не їм там, максимум - можу попросити води. За мою практику було всього два випадки, коли пацієнти стали мені друзями.

"Пацієнти часто розуміють, що моя субота - це час для себе"

- Але пацієнти тебе люблять... Це можна зрозуміти навіть із коментарів на Фейсбуку чи з реакцій на вулиці. Як часто вони "смикають" тебе у вихідні? Чи вдається десь "врятуватися" від роботи? Усамітнитися, знайти час на себе?

- Насправді у вихідні мені не багато телефонують. Пацієнти часто розуміють, що моя субота - це час для себе, для сім`ї. Іноді телефонують у неділю ввечері, але нечасто і якщо щось трапилося. У мене чудовий чоловік та родина. Вони дають мені змогу знаходити внутрішню рівновагу, дають час на себе. Я знаю, що коли втомилася емоційно, мені варто сходити в ліс. Там мені стає легко та спокійно.

- Про сприйняття: для мене ти - жінка із власним цікавим стилем, жінка, яка хоче руйнувати стереотипи. Чи так це?

- Можливо. Мені іноді здається, що я і справді кидаю суспільству якісь певні виклики. Чи то одягаюся яскраво, чи ходжу вулицями зі скандинавськими палицями. Але мені це важливо. Це якесь певне вираження мене. Спершу люди можуть сприймати такі речі по-дивному, але потім звикають. От, наприклад, зараз я ношу квіточку у волоссі, раніше часто одягала яскраві колготи до класичної сукні. Одного разу пацієнтка навіть казала, що я їй запам`яталася саме завдяки яскравим колготам, і підіймала їй так настрій (Сміється, - прим. ред..).

Про квіти у волоссі та колготи яскравого кольору

- Твій стиль на сьогодні - це квіточка у волоссі, здається, що це якась невід`ємна від тебе деталь. Чи завжди так було?

- Так, квіточка. От сьогодні вона у мене блакитна. Але я взяла з собою ще одну. У мене їх багато. Був період, коли на ярмарках генд-мейду я просто хотіла скупити ледь не всі обручі із квіточками. Мій чоловік вже звик, що я завжди ношу квітку у волоссі, бо це мені подобається. Стиль мого одягу та зачіски завжди змінювався. У мене було і кольорове волосся, і короткі стрижки, але зараз мені комфортно виглядати саме так.

Що стосується одягу, то він теж часто змінювався. Зараз мені комфортно одягати джинси, светри. Колись я любила носити такі великі чорні балахони, яскраві колготи. Але все, як відомо, змінюється. Але не знаю, чи я колись до цього не повернуся. Головне, аби було зручно та комфортно.

Пацієнти кажуть: "дайте мені таблеточку, аби в мене нічого не боліло"

- Тебе нерідко на вулиці можна зустріти з такими дивними палицями... Що це і чому ти з ними ходиш?

- Ми ходимо зі скандинавськими палицями, займаємося так званою "скандинавською ходою". (Прим.ред., - скандинавська хода - це відмінні аеробні вправи, які стимулюють діяльність серцево-судинної та дихальної систем. Крім того, завдяки активному відштовхуванню палицями в роботу залучаються не тільки м’язи нижніх кінцівок, але ще м’язи тулуба і рук). Я працюю з пацієнтами і мені потрібно, аби в них перестали боліти спини. (Посміхається, - прим. ред.). А вони ж не хочуть нічого робити. Вони кажуть: "дайте мені таблеточку, аби в мене нічого не боліло". Але такої таблеточки нема, і я їм завжди кажу, що треба ходити з палицями, це нерідко може допомогти. Часто пацієнти відмовляються ходити з паличками, адже хвилюється через думку оточуючих, тому я вирішили показати приклад. Адже якщо не я, то хто? Я заявила своєму чоловіку, що на День народження хочу отримати у подарунок скандинавські палиці. Але чоловік спершу вагався, перепитував, чи я добре подумала. А ще гадав, що я тиждень з ними походжу, а далі вони просто лежатимуть у шафі. От я й почала ходити. Спершу ходила сама, далі створила сторінку у Фейсбуку і закликала до "скандинавської прогулянки" усіх охочих. Оскільки День народження у мене взимку, то палиці тоду були дуже актуальні. На роботі їх сплутали із палицями для лиж. (Посміхається, - прим. ре).

- Як потрібно ходити із палицями, чи є якась спеціальна технологія?

- Спершу мені це просто подоболася. Я передивилася купу відео в Інтернеті, перечитала чимало статей, враховуючи стереотип ходи. Але цього мені було замало. Було кілька важливих нюансів, тому я вирішила, що потрібно йти вчитися. Пройшла спеціальне навчання, тому зараз все стало простіше і я можу пояснювати людям різні особливощі та тонкощі скандинавської ходи.

- Ви займаєтеся скандинавською ходьбою двічі на тиждень. Чи є вже якась кількість людей, які ходять постійно? Як це сприймають оточуючі?

- Є група людей, які намагаються ходити регулярно. Спершу нас було мало, а оточуючі сприймали нас трохи дивно, звертали увагу завжди. Зараз ніби вже звикли. Є люди, яких ми зустрічаємо під час кожної прогулянки, наприклад, Олексій Ямайський (Прим.ред,. - відомий у краї ведучий, засновник радіо "Єден"), я зустрічаю його майже кожного ранку, коли йду з палицями, він завжди посміхається мені у відповідь. У Європі ходити зі скандинавськими палицями - звична справа, там люди ходять у парках, скверах, і всі абсолютно нормально на це реагують, не дивуються. У нас, гадаю, теж скоро так буде, бо, зрештою, що у цьому дивного? Цікаво, що є люди, які почали ходити з палками і звикли до реакції оточуючих, є ті, які трохи походили з нами, а тепер ходять самі, і це теж добре. Доєднатися до наших прогулянок може кожен.

Ольга Беца, Закарпатський Кореспондент

Ви зайшли як не зареєстрований користувач!