Місто в деталях: Ужгород, який ми бачимо, але не знаємо. Частина четверта (ФОТО)Ми вже гуляли центром міста і районом неподалік пожежної частини, цього ж разу наша прогулянка розпочалася біля медичного факультету УжНУ, а закінчилася на площі Петефі. Найбільше ми зосередилися на так званому чеському періоді (бо ми ж вийшли за межі Ґалаґова) Ужгорода. Знаходити та розглядати деталі Закарпатському Кореспонденту допомагали Ліна Дегтярьова та Олег Олашин, засновники проекту Uzhhorod Modernism. Що ж, дивіться, що ми знайшли. Зустрілися ми неподалік медичного факультету УжНУ, будівлі колишньої жандармерії, і там одразу ж звернули увагу на цікаво вимощену бруківку двох кольорів. Ліна розповідає, що формат хідників і характер візерунків бруківки проектувався одразу із будівлею. Тобто це був такий комплексний підхід, який завжди застосовувався під час забудови Малого Ґалаґова. Далі прямуємо до площі Народної, і на будівлі колишнього крайового суду помічаємо цікаві склоблоки. Олег розповідає, що це чудовий взірець системи призматичного освітлення, склоблоки фірми Duplex-Prismat. Основна їхня особливість у розсіяному світлі, яке вони дають усередині приміщення. Це розсіяне світло ніби проникає у глиб простору і за рахунок цього можна зменшити розміри віконних прорізів, використання електроенергії у денний час та тепловтрати будівлі у холодну пору року. Крім скла помічаємо ще цікаву систему каналізації й водовідведення часів Чехословацької Республіки. Тут можна побачити, як грамотно утоплена труба, яка відводить воду із ринв на даху. Вона має водовідведення безпосередньо у міську каналізацію, а для того, аби її було зручно прочищати, у місці, де вона з`єднується з рівнем землі, є кришка, яку можна підняти і одразу прочистити. Рухаємося далі. Помічаємо колишній міський прибутковий будинок збудований за кошти міста, який різні чиновники могли винаймати. Цікаво, що в Малому Ґалаґові багато будинків певних урядових служб були збудовані біля місця роботи людей. Тобто будинок, в якому жили працівники жандармерії, знаходився біля будівлі самої жандармерії. Прибутковий будинок теж знаходиться в межах урядово-житлового кварталу, але стоїть трохи осторонь. Заходимо всередину. Помічаємо на підлозі цікаву плитку, якої залишилося, на жаль, вже дуже мало. Ліна з Олегом запевняють, що ця плитка є унікальною, адже вона виготовлена на заводі Rako, який був одним із найпотужніших виробників у тодішній Чехо-Словацькій республіці, і працює досі. Цікаво, що в кількох ужгородських будівлях використані матеріали саме цього виробника. Плиткою цього заводу вимощений також ґанок Масарикової школи. Ліна каже, що це єдина відома в Ужгороді мозаїка з більш, ніж трьох кольорів плитки Rako у будинку. Також цікаво, що сам будинок надзвичайно строгих форм, у ньому є також цікаві вікна-термометри зі склоблоків, які наразі люди не використовують і зафарбували їх білою фарбою. І знову звертаємо увагу на бруківку, адже якщо поряд із будівлями адміністративного призначення бруківка вимощена більш стриманими, геометричними візерунками, біля житлових будинків візерунки на бруківці – інші, часто флористичні, плавні. Підходимо до ще одного будинку, відомого в місті як Мала Рафанда. Він зацікавив нас своїм вхідним порталом та насічками, що зроблені за спеціальною технологією, яку називають штучним каменем. Робили це зі спеціальної суміші, яку наносили на поверхню стіни і протягом тижня-двох, поки суміш не застигла, робітники наносили усі візерунки інструментом, що схожий на зубило. Олег зазначає, що сумішшю для штучного каменю оброблялися не тільки кути й ребра будівлі, а й уся поверхня. Після нанесення суміші, бучардою — спеціальним молотком, який схожий на той, яким відбивають м`ясо, оброблялася уся поверхня для того, аби надати їй певної рельєфності. Гуляємо далі, тепер звертаємо на вулицю Ракоці й бачимо між авто на проїжджій частині наземний люк невеликих розмірів - приблизно 18Х18 см. На поверхні люка – знайомий напис “PRAHA. J. MATICKA”. За словами Ліни й Олега, це ж прізвище можна побачити на пожежних гідрантах 1930 року, адже воно належить власнику однойменної фірми, яка проектувала водогін для Ужгорода, проводила каналізацію та встановлювала наземні гідранти. Далі помічаємо цікаві координатні таблички. Влни розміщені по діагоналі від люка, на будинку, що був спроектований професором архітектури Адольфом Лібшером і будувався для урядовців. Таблички вкриті шаром нового тиньку. Позначення на них вказують на відстань праворуч або ліворуч до гідранту, відступ від стіни до гідранту та діаметр труби водогону. За кілька метрів, на вулиці Довженка, є такі самі таблички на будинку на розі з вулицею Крилова. Але Ліна зазначає, що табличка вже, на жаль, одна, а від другої залишився лише слід на стіні. Ліна з Олегом запевняють, що навпроти позначень мав бути гідрант. І коло зрізаного металу між автентичною бруківкою є тому підтвердженням. Його, до речі, засипало пелюстками сакури. Романтично:) Знайти його насправді було не дуже легко через купу припаркованих на тротуарах автомобілів. Попереду бачимо ще один цікавий портал оздоблений штучним каменем. Заходимо усередину і цього будинку. Далі йдемо в старий центр, звертаємо з вулиці Волошина праворуч на Корзо. Там помічаємо цікавий флористичний орнамент на старих дерев`яних вікнах. Форма цих вікон на другому поверсі теж непроста – вони є еркерними, і невеликий кут дає можливість роздивитися вулицю не визираючи із вікна. Найімовірніше, що цей будинок збудували в кінці 1920-х, забудови у цьому блоці вулиці, окрім кутового будинку з вежею, виконані в стилі ар-деко. Врешті підходимо до будівлі кінотеатру Ужгород. Ліна з Олегом жартують, що в Ужгороді важливо вловити той самий момент, аби помітити яку-небудь деталь, адже вже завтра її може просто не стати. Будівля колишнього міського кінотеатру 1932 року авторства талановитого кошицького архітектора Людовита Оелшлеґера відома ужгородцям як кінотеатр «Ужгород». Зараз театр знаходиться у дивному стані. На занедбаній споруді можемо все ж роздивитися рештки колишнього розкошу – це оздоблення з рідкісного матеріалу опаксит. Глянцеве високотехнологічне скло з такою назвою було в 1930-ті новим модним матеріалом і воно дуже добре пасувало до вишуканих інтер’єрів та екстер’єрів. В ужгородському міському кінотеатрі архітектор щедро використав його в інтер’єрі, проте в минулому році цей скарб було знищено приватними власниками. На фасаді збереглися лише смуги над першим поверхом. Над цими смужками бачимо дуже технологічне на той час рішення – стрічкову підсвітку, яка додавала голівудського ефекту будівлі. Варто звернути увагу і на три флаґштоки на цій будівлі – схожих в місті немає. Йдемо вверх по вулиці і натикаємося на ще один витвір від архітектора Л. Оелшлеґера збудований в 1926 році. Будівля теперішнього факультету біології УжНУ була спроектована як єврейська школа і культурний центр. Про це свідчать написи в коридорах на другому поверсі. Фасад у стилі ар-деко з неоренесансними елементами має одразу кілька цікавих деталей. І найбільше впадає в око ряд звужених донизу колон зі строгими мінімалістичними капітелями та виразним декором зі «штучного каменю». На куті будівлі є малопомітний елемент циліндричної форми з насічками «штучного каменю». У давнину такі елементи з каменю ставили на кутах будівель аби возами не оббивали стіни. Ці камені називали «биками». Тут він не несе на собі функційного навантаження, і швидше є даниною епосі ренесансу. А далі ми блукали кількома вулицями у пошуку ілюмінаторів. Це, як відомо, яскравий і характерний елемент стилю ар-деко. Цей символ другої хвилі індустріалізації нагадує ілюмінатори океанських лайнерів. На будівлі єврейської школи ілюмінатор не є домінантим, він розташований з лівого боку фасаду. Проте неподалік є вілла в тому ж стилі ар-деко, на якій вікно-ілюмінатор є справжнім акцентом. І вся стилістика елегантної невеликою споруди нагадує нам корабель з капітанським містком. Багато ужгородців знають, що забудова чехословацького періоду в Ужгороді є переважно в районі Малий Ґалаґов. Проте бачимо чимало вкраплень епохи модернізму і в старому центрі. Остання точка нашої прогулянки - будинок на площі Петефі. Одразу біля пішоходного мосту стоїть будівля в стилі функціоналізму – будинок доктора Саламона з виразним балконм та урочистими флаґштоками. На цьому наша прогулянка підійшла до кінця і те, що ми знайшли та побачили - нам сподобалося. Місто - воно в деталях, пам`ятайте про це. Ольга Беца, Закарпатський Кореспондент, фото авторки ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місто в деталях: Ужгород, який ми бачимо, але не знаємо. Частина перша (ФОТО) Місто в деталях: Ужгород, який ми бачимо, але не знаємо. Частина друга (ФОТО) Місто в деталях: Ужгород, який ми бачимо, але не знаємо. Частина третя (ФОТО) |
||||
128-я бригада, авто, АТО, взятка, винарня, вино, гандбол, гороскоп, граница, депутат, дзюдо, ДТП, Закарпаття, Закарпатье, курс валют, курьез, ліки, Мир, Москаль, Новий Рік, Новини Закарпаття, Отдых, политика, пророчество, развлечения, религия, скандал, спорт, традиция, турист, убийство, ужгород, Україна, Украина, футбол, Хокей, шафрани, Шок, шоу, Эксклюзив
Показати всі теги {link}
Показати всі теги {link}
Ви зайшли як не зареєстрований користувач!
|