Більше півсторіччя в музиці: відомий закарпатський композитор Віктор Теличко про життя і натхнення

14 травня 2017 20:22 Переглядів: 3586 Коментарів: 1 Друкувати

«Музика є світовою мовою і не потребує перекладу, бо нею говорить душа», - колись сказав німецький письменник Бертольд Авербах. Навіть через сторіччя з цими словами неможливо не погодитися – вона лікує, заспокоює, бадьорить, надихає на звершення.

Днями, а саме 10 травня, відомий у краї музикант, піаніст, Голова Закарпатського осередку Національної спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв, лауреат премій ім. Д. Задора та братів Шерегіїв – Віктор Теличко – відсвяткував 60-річчя. Талановитий митець музики своєю творчістю звеличує і популяризує Закарпаття на всеукраїнському та світовому рівнях. Твори його авторства звучать у театрах, філармоніях, різноманітних капелах, не раз виконувалися і за кордоном – у Німеччині, Бельгії, Словаччині, Польщі, Угорщині, Португалії, Румунії, зокрема й на міжнародних фестивалях – таких, як «Срібний дзвін», «Музичні прем’єри сезону», «Контрасти», «Закарпатський едельвейс», «Музика без кордонів» тощо.

Зустрічаємо пана Віктора біля Закарпатської обласної філармонії – якраз повертається з репетиції свого ювілейного концерту. Принагідно анонсуємо: 16-го травня поціновувачі творчості знаного композитора матимуть змогу насолодитися музикою в товаристві Закарпатського народного хору, камерного оркестру філармонії, а також Петра Матія, Ференца Томича, Михайла Бровді та інших митців, які виконуватимуть перлини творчого доробку нашого ювіляра.

Спілкуємося з композитором за філіжанкою ароматної кави прохолодного весняного дня на найбільш натхненній частині Ужгорода – набережній Незалежності. Про свою творчість та набутий досвід він розповідає охоче, часто жартує, а цікаві історії створення музики ілюструє наспівуванням. Одразу видно: навіть після важкого робочого дня тема улюбленої справи життя бадьорить не гірше за каву. Далі – пряма мова.

Перші ноти творчості та вивчення психології музики

– Музики навчався з шести років. Моя мама, безумовно, мала прекрасні музичні здібності від природи: на слух грала на мандоліні, могла й на фортепіано підібрати мелодію. Батько 33 роки співав в чоловічій капелі Ужгородського державного університету. Він був обласним рентгенологом, доктором медичних наук, професором, але завжди дуже любив закарпатську пісню.

Починав я з фортепіано, та мене завжди цікавило, як грати на інших інструментах. Уже під час навчання в музичному училищі в мене це зацікавлення стало більш предметним – грав і на трубі, і на тубі, на ударній установці, акордеоні тощо. Мені як композиторові це корисно, бо тільки так можна краще зрозуміти багатство музики. У нас є справжнє різноманіття інструментів. От уже декілька років я викладаю інструментознавство. Помічаю, що з кожним роком стає все більше різновидів, засобів виконання абсолютно різної музики – просто фантастика! Тепер є дуже багато можливостей створювати та відтворювати мелодії як на акустичних, так і на електронних інструментах.

Композицією захопився я буквально через півроку після того, як навчився грати на фортепіано. Ясно, що тоді то були простенькі спроби. Моїм першим професійним учителем був Мілій Кублей – відома особистість, друг Дезидерія Задора. Він мене навчав ще з дитячої музичної школи. Потім, після музичного училища, я вступив до Київської музичної консерваторії, котру закінчив і як піаніст, і як композитор.

Закарпатська тема та народний мотив – «духмяна» основа культури та натхнення композитора

– У моєму творчому доробку є більш ніж сотня композицій. Тільки самих музичних творів до спектаклів – понад двадцять: і для лялькових, і для дорослих. Є композиції й до 3-х відеофільмів. Зізнаюся – завжди хочеться писати в різних жанрах, не замикатися в чомусь одному. Багато є моєї авторської музики і для фортепіано, оркестру, органа, духових, є і обробки пісень, і хорові твори.

Музика створюється як у голові та серці, так і за основу можна взяти народну пісню чи тему. Але як із нею вчинити – вже вибір композитора: можна легенько обробити або ж достатньо помітно і, так би мовити, рішуче.

От є в нас така збірка – «Народні пісні підкарпатських русинів», яка була надрукована 1944 року. Це результат першого збору закарпатського фольклору, який здійснили Д. Задор, Ю. Костьо, П. Милославський. Першу скрипку в цій роботі, звісно, грав Задор. Він їздив закарпатськими селами на велосипеді, електричках. Тоді ще технічна недосконалість давалася взнаки – магнітофони були важкими, плівка, на яку записували, після двадцятого разу прослуховування пошкоджувалася. Тому за 10-15 разів треба було пісню розшифрувати грамотно. Ця збірка – унікальна перлинка нашого первісного фольклору. Це зріз пісень наших дідів. От спробуймо порахувати: Задор це робив 1937 року; якщо співали йому діди, то ще мінус 70 літ – тобто це твори 1870-х років. А якщо це від прадідів? Справжній старовинний духмяний скарб закарпатської культури.

До цієї збірки я не міг підступити десь 2 роки- брав і відкладав. А потім – раз! – отака коротка пісня: «Ту-жу, ту-жу, ту-жу, ту-жу, по полонині ту-жу». Десь в голові – бах! – і я раптом почув, що це може бути початком фольк-концерту для Закарпатського народного хору. Тоді знайшов парубоцьку пісню, потім – гумористичну, далі – швидку. І ці 4 твори якимсь дивним чином дуже органічно один за одний «зачепилися». Коли я відчув цю конструкцію, то для того, щоб її записати, було потрібно лише два тижні. Так от її в нашому хорі вже 20 років виконують.

Через деякий час, на прохання професора Львівської музичної академії Володимира Заранського написати щось на мотив нашого краю (професор дуже любить Закарпаття), я створив «Давню пісню» для скрипки соло. Це є перший твір із тієї збірки – «Турки село зруйнували». Але емоційно я відчув пісню трохи інакше, зробив мелодичні варіації. Ту композицію зіграли львівські студенти. А словацький скрипаль Мілан Паля її виконав так фантастично, що зал німів. Усі нюанси були враховані, паузи. Тоді я працював над тричастиннм циклом. Знайшов із цієї збірки пісню «Ой мати-мати», а потім на початок – «Батярів». Завдяки відповідним темам і народилася «Карпатська партита» для скрипки соло.

Музика, що єднає долі

– Дружина – також піаністка і викладач, понад 30 років працює в Ужгородському музичному училищі імені Задора, нещодавно була нагороджена званням «Заслужений працівник культури України». Спільно працюємо, намагаємося продовжити кращі традиції. Ми разом навчалися в Київській консерваторії, там познайомилися. Студентські роки для всіх, напевно, по-особливому романтичні. Так і для нас. Любов до музики перейняли й наші діти, проте після закінчення профільних начальних закладів зробили вибір не на її користь. Син Юрій – відомий в Ужгороді фітнес-інструктор, а на віолончелі грав – як Бог. Дочка Катя теж вирішила потім за кордоном здобувати фах синхронного перекладача.

Багато з музикою пов’язано звершень. Наприклад, для нас із дружиною був важливим виступ в Національній філармонії 2011 року. Ми грали на двох роялях із симфонічним оркестром – виконали тоді «Шотландську баладу» Бріттена. Виступили дуже пристойно на головній філармонійній сцені України. Це було своєрідним досягненням, бо той твір в Україні ще не виконувався. Я рік шукав ті ноти, телефонував до музичних бібліотек у різних областях, а потім переконався, що нот у нас нема. Вдалося розшукати твір аж в Америці: син Кобулея виїхав колись в США, а донька залишилася тут (працює в Львівській академії в бібліотеці) – завдяки їй я отримав партитур. Тоді розписав партії, зробив комплект нот, і ми перший раз зіграли з нашим симфонічним оркестром.

Музика спонукає красномовно мислити. Позиція закарпатців

– Наші люди на концерти ходять: і на симфонічний оркестр, і на духову музику, і на солістів. Слід зауважити, що академічна музика потребує певної підготовки, найперше – загальнокультурної. Ну, і потрібне, власне, бажання піти на концерт. Для нашого міста філармонія завелика. От у Києві, де майже 4 мільйони жителів, у філармонії 700 місць; у нас – 100 тисяч населення, а філармонія на 400 місць. Тому – якщо в нас є 200 осіб на концерті, то це, виходить, відсоток більший, ніж у Києві.

Усі студенти і викладачі Ужгородського музичного училища беруть активну участь у житті міста, виступають на конкурсах, здобувають нагороди. Ми не зупиняємося, не опускаємо рук. Якби всі так виконували свою роботу, жити було би краще.

Найкращий композитор – природа, або Як народжується музика

– Народжується вона в голові, в серці, в душі. Момент початку для будь-якого митця є незрозумілим. Іноді йдеш набережною, голова болить – треба прогулятися. Тоді може надихнути ритм ходіння, шум вітру, зміна ситуації – по-різному. До прикладу, Йогана Штрауса надихав Віденський ліс. Композитор полюбляв кататися на кареті, а вона їздить у ритмі «раз-два-три, раз-два-три…» – у ритмі вальсу (до-до-мі-соль-соль); слухав спів пташок кілька разів, а далі – щось повернулося . То хто тоді написав цей вальс?! Природа! Михайло Глинка казав: «Музику пише народ, ми її тільки аранжуємо». Тому поштовхи бувають різні. Безумовно, є такі дні, коли і не пишеться, і не чується. Буває – якесь просвітлення, а буває – треба просто сісти за папір. Чайковський правильно казав: «Натхнення – рідкісний гість. Воно не любить лінивих». Людина не може постійно перебувати у стані натхнення, є й технічна робота: записати, переписати…

Мінорні та мажорні настрої в творчості

– …Мені здається, що я все-таки більше схильний до мажору. Я намагаюся бути оптимістом. Хоч і через особисті проблеми бували зміни тональності.

Драйв на ювілейному концерті у Закарпатській обласній філармонії

– У цьому концерті прозвучить, безумовно, лише невелика частина творів. Але там не буде складних композицій, це буде програма для більш легкого сприйняття. Зокрема, романси у виконанні Петра Матія, п’єси, «Інвертіта» для двох труб і фортепіано, регтайми. Буде п’єса «Єврейська фантазія» для двох акордеонів і камерного оркестру, буде й «Н-Rock», що є перекрученою назвою «Rock-H» (Віктор Янцо – мій учень) – темпова та драйвова композиція для цимбал і камерного оркестру. Цікаво звучить, коли оркестр народних інструментів грає рок.

Читайте також: В Ужгороді відбудеться авторський концерт відомого закарпатського композитора (АНОНС)

Про плани та потребу в свідомих українцях

– Найближчим часом планую написати «Карпатську симфонію» на наші основні теми. Думаю, це дуже непроста робота і, напевно, займе понад рік. Хотілося б трохи більше часу для творчості. І щоб у нашій державі було більше порядку, злагоди і свідомості. Чому треба пиляти Карпати?! Чому треба вивозити мінералку за безцінь?! У своєму «Щоденнику» Вернадський ще 1919 року писав: «А ця Верховна Рада – це якийсь жах: усюди невігластво і непотизм». Надія тільки на тверезу молодь.

Музика – це розрада, але не панацея. Ми можемо трохи загальмувати всі негативні процеси. Шукаємо талановитих дітей, виховуємо їх, стараємося. Але ми ж не всесильні. Будемо сподіватися на краще.

Розмовляла Юлія МЕДЮХ

Ви зайшли як не зареєстрований користувач!

КОММЕНТАРI (1)