Угорські свині, корови та нащадки індійських буйволів: блогер розповів про тварин на Закарпатті (ФОТО)

04 травня 2017 08:10 Переглядів: 2824 Коментарів: 0 Друкувати

Відомий закарпатський мандрівник Віктор Стинич у своєму блозі "Подорожуй" опублікував чергову історію під назвою "Zoo Закарпаття. Частина 1".

На Закарпатті ніколи не було зоопарку, але є багато місць? де можна подивитись на тварин. Крайнього квітневого дня ми проїхались декількома цікавими місцями, щоб розважити дітей і скласти компанію гостям зі столиці.

Виїхали зранку з Мукачева, щоб на 10 годин потрапити в с.Ботар, де вирощують волохатих свиней мангалиць, сірих "мадярських" корів та варять лекварі.

Мангалиця – це традиційна угорська свиня. Вона була дуже популярна протягом століть, оскільки неперебірлива в їжі, стійка до хвороб і любить свіже повітря.

Але закони економіки невблаганні, і протягом минулого століття ця порода була замінена на більш вигідні. Років двадцять тому у всій Угорщині залишалося декілька десятків самок мангалиць.

Угорські бізнесмени-ентузіасти взялися за відновлення поголів'я. Мангалиця отримала статус справжньої угорської свині і була взята під особливий контроль.

Її любов до свіжого повітря і бігу призводить до дуже повільного набору ваги. Коли звичайна промислова свиня досягає ваги 100 кг за 6 місяців, то мангалиці потрібно до 1,5 років. Зате, м'ясо набагато смачніше.

Висока ціна призводить до того, що значна частина продукту експортується з Угорщини, тому що самим угорцям вона не по кишені. Окороки продають в Іспанію на хамон, а м'ясо в Японію. Весь експорт мангалиць з Угорщини здійснюється через того ж таки бізнесмена-ентузіаста.

Те саме із сірою "мадярською" коровою. Вона не вистояла в конкурентній боротьбі і майже була винищена, поки її не взяли під захист. Вона дає дуже мало молока і м”яса, якщо порівнювати із сучасними породами. Стадо було на випасі, а ми знайшли тільки його залишки.

У дегустаційному залі є невеличкий музей лекварю, хоч цей статус підходить йому з великою натяжкою. Це куток, в якому газди збирають взірці лекварів, куплених у різних країнах світу.

Ми замовили дегустацію лекварів і csulok tal (рулькову тарілку). Дегустація і страви не виділяються чимось особливим, крім ціни.

Дегустація коштувала 90 грн, а страва ще 210 грн на особу.

Заїхавши не в той поворот, зустріли отару овець. Голоси у них, як у маленьких дітей.

Біля погран-переходу Вілок зупинилися подивитися на угорський монумент, присвячений перемозі куруців над австрійським військом Габсбургів. Я чув версію, що війська Ракоці знаходилися на іншому березі річки і навіть не вступили у битву, але мусимо притримуватись офіційної версії.

Особисто мене здивувала пам”ятна табличка, встановлена на монументі, яка відмічає рівень води під час повеней 1998 і 2001 років. Розумію, що повінь, яку я бачив у Мукачеві, не можна порівняти з стихією, що вирувала на Виноградівщині.

Проїжджали через село Петрово (Пийтерфолво). Думаю, мало хто знає, що тут був один із найбільших і успішних колгоспів Закарпаття. Крім сільського господарства, там виробляли меблі, які ще до розпаду союзу постачали в ІКЕА.

Далі був Олешник. Тут знаходиться ферма, на якій вирощують карпатських буйволів.

Згідно з “затравкою”, це нащадки індійських буйволів, які відбилися від стада, під час кампанії Олександра Македонського і розмножилися в Карпатах. Раніше це була досить розповсюджена тварина в мараморошському регіоні, а тепер їх залишилося декілька десятків.

Буйвол – тварина привередлива і особлива. Звикає до людей, особливо до доярок, протягом довгих 2-х років. Дає дуже небагато молока. І розмножується природнім способом у полі.