Рахівський район на Закарпатті, оповитий могутніми скелями та гірськими масивами з густими лісами та широкими полонинами й безліччю рік, славиться багатою історією та традиціями, які й досі бережуть та примножують нащадки гуцульського роду.
Однією з найцікавіших перлин гірської Рахівщини є село Костилівка, що простяглося вздовж річки Тиса у підніжжі гори Берлибашка в 9 км від райцентру міста Рахів. Про його минуле та сьогодення розмовляємо з Костилівським сільським головою Інною Савляк.
Історія
Перша літописна згадка про село збереглася ще від 1605 року. Тут поселялися переважно переселенці з Галичини, які тікали від панщини та інших форм феодального гноблення з насиджених місць за Карпати, а також лісоруби. Окрім лісозаготівлі тут здавна займалися вівчарством, полюванням та рибальством, а з кінця XVIII ст. і до 1866 року місцеве населення ще й добувало залізну руду на горі Берлибашка.
За одною з місцевих легенд, колись це поселення було оточене валом і частоколом. Його мешканці стерегли так званий Солоний шлях (шлях, яким возили сіль із села Солотвино), і коли з\’явився загін татар, що прямував з-за Карпат в Угорщину, поселенці вступили в нерівний бій і всі загинули. Жорстокий хан наказав відрізати усім голови – слово «берлибаш» («берли» – меч і «баш» – голова) буквально означає «голова з плеч». Коли тут знову з\’явилися люди, то побачили купи людських кісток, що і дало другу назву селу — Костилівка. Сьогодні до села також входить присілок Вільховатий.
Легендарні скелі
Скелі-стрімчаки, з якими пов’язано велику кількість легенд, височать на протилежних берегах річки Тиси, немовби охороняючи село Костилівку з двох сторін, а їх вершини увіковічують головні символи християнства – хрести. Ці скелі віднесено до геологічних пам’яток природи.
Перша скеля – геологічна пам’ятка «Скеля закоханих», або «Скеля кохання» розташована в с. Костилівка на південно-західній околиці села у підніжжі гори Скуруш (в урочищі «Підклифа») і є частиною скельного комплексу – «Довбушеві скелі».
За легендою, на початку ХХ ст. в цьому селі розгорнулася любовна драма. Дівчина Марічка з багатої родини покохала хлопця Івана з бідної сім’ї, пастуха, який працював у її батька. Одруженню противилися Марійчині батьки. Вони неодноразово підстерігали закоханих і погрожували хлопцю, як не як, а традиції соціальної нерівності, особливо, у сільській місцевості пильно оберігалися. Та не так сталося, як гадалося. Однієї місячної ночі дівчина разом з хлопцем піднялися на вершину скелі, міцно обнялись і стрибнули. Так їх знайшли вранці місцеві жителі. Відтоді гору називають скелею Кохання. Люди поставили великий хрест, який би нагадував про нездоланність любові двох вірних сердець.
Друга – геологічна пам’ятка «Скеля стрімчак» – розташована в с. Костилівка (вул. Підгірна) і височіє на фоні урочища Аршиця більш відома, як «Скеля пам’яті».
На хресті, який височить на скелі у західному кінці села, викарбувано рік — 1863. За однією з версій саме в цей час італійці та австро-угорці прокладали залізницю через село. Люди працювали і жили в дуже важких умовах, а це спричинило виникнення епідемії чуми від якої загинуло багато людей. У пам\’ять про них тут і встановлено хрест. Скеля отримала символічну назву «Скеля пам’яті».
У 2016 році скелі-стрімчаки завдяки меценатам було презентовано, як туристичну візитівку с. Костилівки і облаштовано інформаційними стендами, облаштовано підходами та оглядовими майданчиками, а також презентовано скельний комплекс «Довбушеві скелі», під яким знімали уривки із кінострічки «Довбуш».
З того часу скелі стали ще більше популярними туристичними принадами села.
Сьогодення
У 2015 році село очолила молодий капітан поліції Інна Савляк, що продовжила добрі справи своєї попередниці Ольги Сметанюк і вже встигла багато чого корисного зробити для рідного села. Каже, попри стереотипи, саме жінки часто виявляються кращими господарниками, тож намагається підтримувати авторитет цього твердження:
«Безумовно на дворі не прості часи. Багато ідей, планів та задумів змушені коригувати у відповідності до наших можливостей. Однак, головне – знаємо куди йдемо: за підтримки та розуміння односельчан працюємо над розвитком нашої громади, шукаємо нові можливості, інвестиції та робимо все для покращення життя нашого села»
За словами сільського голови, основними роботодавцями для місцевого населення є ТОВ «ЕВК», котре займається заготівлею пиломатеріалів, Карпатський біосферний заповідник, Костилівське лісництво ДП «Великобичківського ДЛМГ», заклади освіти та інші. Близькість до кордону, відсутність постійного працевлаштування і дефіцит робочих місць обумовило те, що значна частина села виїжджає на заробітки. Вже не перший рік поспіль громада села співпрацює з Групою енергетичних компаній «РЕНЕР», яка займається будівництвом об’єктів альтернативної енергетики і постійно приймає активну участь в житті села. У Костилівці діють дві школи та два садочки і завершується будівництво сучасної ЗОШ І ступеню. Також у селі при місцевому будинку культури діє драматичний гурток та музична школа.
Село багате народними умільцями: вишивальницями, різьбарями, художниками, гумористами та іншими талановитими митцями.
Серед них й народний умілець-різьбяр Прокоп Ігнатюк. У різноманітті його виробів з дерева гідне місце займають й скелі-стрімчаки – Кохання і Пам’яті, які стали символічними сувенірами туристичної Костилівки. Його роботи експонувалися на виставках різних рівнів, починаючи від місцевих і закінчуючи всеукраїнськими у Києві. З юних років митець почав займатися коренепластикою, тож свої знання залюбки передавав молодому поколінню – протягом 25 років вів різьбярський гурток у школі.
Та все ж найперспективнішим напрямом розвитку тут вважають туризм. Через село проходить траса державного значення «Мукачево-Рогатин», а краса карпатської природи та колоритність і самобутність здешніх місць відома далеко за межами рідного Закарпаття.
«Тут будь-яке свято відчувається по-справжньому. Чи це фестиваль, чи це коляда, чи Великдень – люди приїжджають долучитися до чарівної гуцульської культури, яку нам передали пращури. Наше завдання зберегти та відтворити й розвивати її, показувати та ділитися нею з усіма бажаючими», – розповідає Інна Савляк.
Більша частина Костилівки, яка до речі знаходиться в 1 км від географічного центру Європи, віднесена до території Карпатського біосферного заповідника. В селі на території заповідника знаходиться цікавий Музей екології гір та показове форелеве господарство.
Окрім того, через село проходять цікаві туристичні маршрути, серед яких маршрут на мальовничу полонину Берлибашка, де влітку випасається худоба місцевих ґаздів та на гору Піп Іван Марамороський.
Серед місцевих пам’яток – встановлений у 2005 році пам’ятник бокорашам, загиблим при сплаві лісу на річці Тисі. До речі у верхів’ях потоку Великий (притока Тиси в Костилівці) знаходяться рештки кляузи (гаті), які використовували для сплаву лісу.
Гостей також приваблюють вражаючі краєвиди, мінеральні джерела – буркут, традиції місцевого населення, місцеві пам’ятки, ну і звісно кулінарна гордість Костилівки – фестиваль «Берлибаський бануш».
Берлибаський бануш
Вже традиційний гуцульський фестиваль «Берлибаський бануш», що весною проводиться у Костилівці, відомий далеко за межами області та став однією з візитівок туристичної Рахівщини.
До слова, справжній бануш або банош — страва, приготовлена із кукурудзяного борошна і сметани. В наш час гурмани за смаком можуть заправляти її шкварками, грибами чи бринзою.
Метою свята є – пропаганда самобутніх традицій гуцульського краю й приваблення туристів не тільки з інших областей України, а й з-за кордону. Для гостей організовується запалення полонинської ватри, концерт, змагання з приготування банушу, виставка виробів народних умільців та ремісників. Окрім згаданого банушу, туристам пропонується великий різновид бринзи, голубців, кулеші, фанків, гурки та багато інших страв, які традиційно готують на Рахівщині і все це в супроводі традиційних для Костилівки напоїв яфинівки та гогоцівки.
До слова у минулому році на ІХ гуцульському фестивалі \”Берлибаський бануш\” було презентовано місцеву продукцію із серії \”Берлибаські настоянки\” – \”Берлибаську яфинівку\” і \”Берлибаську гогоцівку\”, а у 2016 році село здобуло перше місце на міжнародному гуцульському фестивалі, що проходив у м. Рахів у номінації «Найкращі гуцульські страви».
Фестиваль Банушу, який було започатковано у 2006 році, відбувався вже 9 разів і з кожним роком отримував все більше прихильників, а у 2016 році зібрав рекордну кількість гостей.
Відбудеться фестиваль і цьогоріч. Як розповідає Інна Савляк традиційне свято пройде 14 травня, тож усіх шанувальників гуцульської культури вже сьогодні запрошує запланувати свою участь у ньому.
Василь Смага