За тиждень перед початком Великого посту православні молитовно звершують Батьківську поминальну суботу. Що це за день, чому і навіщо його встановили?

Вселенська батьківська (м’ясопусна) поминальна субота, що цього року припадає на 18 лютого, є початковим богослужбовим днем для переживання Церквою цілої низки подій. Головний сенс цього особливого дня полягає в тому, щоб, вийшовши на великопісну дорогу до Воскресіння Христового, знищити межу між живими та померлими та з новою силою ствердити: Христос переміг смерть. Тому православні не кажуть про небіжчиків «мерці». Вони кажуть – «спочилі».

Бог благословив і освятив день сьомий, «бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, які Бог був створив» (Бут.2: 3). У євреїв субота (шабат) була днем святкового спокою. Воскресіння Христове поклало початок новому Ізраїлю — «рід вибраний, царське священство, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого» (1Пет.2: 9). Сьомим святковим днем, що завершує седмицю, для християн став день воскресіння Спасителя світу. Неділя — день молитви в храмі за Божественною Літургією та благочестивого відпочинку. Субота з дня земного спокою стала символом радісного спокою в Царстві Небесному: «Отож, людові Божому залишається суботство. Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх» (Євр.4: 9-10). Звідси звичай, закріплений Уставом Церкви, здійснювати спеціальні заупокійні служби в суботу. Встановлення Вселенської батьківської мясопусної суботи бере початок у першому християнському столітті.

У Синаксарі на цей день (Тріодь пісна) говориться, що «святі отці узаконили, від священних апостолів прийнявши, творити в цей день пам’ять всіх від віку побожно померлих людей».

День цей обраний тому, що мясопусний тиждень нагадує про майбутній Страшний Суд. Напередодні цього дня, в суботу, якби передуючи Суду, Церква посилено молиться про всіх своїх покійних чад, благаючи Господа явити їм милість і зробити учасниками вічного блаженного життя. Ця давня традиція збереглася завдяки численним переданням Церкви, що розповідають про можливість врятування душ померлих милістю Божою від вічних мук. Для цього християни земної Церкви мають у щирій любові вимолити у Господа ці милості.

За традицією, в суботу на Утрені звершується Парастас – заупокійна служба, під час якої священик читає Псалтир і поминає померлих, у пам’ять про яких люди зробили пожертву на церкву.

Під час Божественної Літургії віряни моляться за своїх покійних близьких. Після Літургії, як останнє нагадування про особливість церковного зібрання, зазвичай звершується ще й панахида — скорочена заупокійна служба за схемою Утрені.

Наступний день – Неділя про Страшний суд. Із понеділка православні християни вже до Великодня не їстимуть м’ясних страв, тому ця субота — м’ясопусна.

Святитель Афанасій Сахаров, розмірковуючи про сенс Батьківських субот, під час яких поминаються усі спочилі — від наших днів до Адама, серед іншого зауважує: «Якщо б усі православні християни почали б молитися виключно тільки про своїх близьких родичів і друзів, якою б, за словом Євангелія, була б їхня винагорода? Адже й грішники люблять тих, хто їх любить… А головне – в тому разі, коли кожний молився б лише за своїх, поминання тривало б недовго – кілька десятиліть після смерті, лише доти, доки живі ті, хто знав і любив нас… Але саме для того, щоб подолати невблаганний час та помолитися дійсно за всіх од віку спочилих, навіть за тих, чиї імена вже стерлися з людської пам’яті століттями минулого, і встановлено в Православній Церкві традицію Батьківських поминальних субот».

У митрополита Антонія Сурозького є слова про смерть, які дуже актуальні для нас сьогодні: «Для християнина смерть — не кінець. Це відкриває двері у вічність… Якщо дійсно смерть переможена, якщо вона поглинена перемогою життя, то звичайно ті, які спочили в Господі, стоять перед Ним із усією любов’ю, що у них була на землі по відношенню до нас, з любов’ю очищеною і просвітленою… Вони тепер можуть зрозуміти те, чого на землі не могли зрозуміти, тому що ми закривали перед ними сенс наших вчинків, нашого життя або нашої особистості. І звичайно вони тепер стоять перед Богом і кажуть: «Господи, спаси його, спаси її, дивись — в якій вони небезпеці. Якщо я можу їх так жаліти, то невже Ти їх не пошкодуєш і не врятуєш?».

Тому обов’язок кожного православного вірянина — обов’язок перед своїми спочилими та перед собою, насамперед, у цю суботу прийти до храму та піднести молитви до милосердного Господа за спокій душ своїх рідних і близьких, за тих, «про кого нікому помолитись». Проситимемо, щоб Він простив їх гріхи вільні і невільні, прийняв їх у Царстві Небесному та сподобив і нас, коли прийде пора, разом прославити Його ім’я біля Престолу Божого.