19 січня — Хрещення Господнє: традиції та вірування на Йордан

18 січня 2017 22:10 Переглядів: 1596 Коментарів: 0 Друкувати

Третє і завершальне свято різдвяного циклу — Водохреща або Йордан — день коли в кожному місті й селі освячують воду. Приготування до Водохреща починається з вечора напередодні, на який припадає друга Свята вечеря – так звана Голодна кутя.

Українці вірили, що опівночі перед Водохрещем вода в ріках хвилюється. Дехто посеред ночі йшов з дому, щоб подивитись на це явище. А ще краще було набрати цієї води й заховати за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Утім, більшість українців чекала ранку 19-го січня, аби всім селом вирушити до річки на освячення. Свячену воду давали випити кожному члену родини, рекомендували до цього нічого не їсти.

Дівчата наливали воду у миску, кидали туди намисто або кетяг калини і вмивались – це мало посилити їхню вроду. Обов'язково давали й худобі, щоб хвороб не боялась.

Далі освячували хату – брали декілька стебел з дідуха та окроплювали всі кімнати — тоді нещастя оминатимуть. Тим часом один із членів родини малював крейдою хрести на дверях та вікнах. А на західній Україні хрести виписували розведеним на посвяченій воді тістом.

Існували й забобони на цей день. Українки застерігали, що в момент коли священик занурює хрест у воду, всі чорти вистрибують з річки і залишаються на землі до того часу, аж поки хтось не прийде на річку прати білизну. Тож жінки намагались не робити цього хоча б тиждень, щоб чорти добряче померзли.

Кілька народних прикмет на Водохреща:

Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході – добре вродить жито, на півдні – просо, на півночі – гречка.
Якщо цього дня ясна й холодна погода – на посушливе літо, похмура й сніжна – на рясний урожай.
На Богоявлення сніг іде – до урожаю, ясний день – до неврожаю.
Вірили, якщо пролетять поперед хоругв горобці, то велика смерть на дітей, граки – на молодь, а гуси – на літніх.
Під час освячення води йде сніг – добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
Йде сніг – на врожай гречки: зранку – ранньої, вдень – середньої, а ввечері – пізньої.
Коли на Водохрещі випав повний місяць – бути великій воді.
Якщо в цей день зоряна ніч – вродять горіхи і ягоди.
Йде лапатий сніг – на врожай.
Якщо похмуро – хліба буде вдосталь.
На Водохрещі день теплий – буде хліб темний.

Історія свята

Це свято було встановлене на згадку про чудесне Богоявлення Пресвятої Трійці на р. Йордан, де проповідував та охрещував пророк і предтеча Іоанн Хреститель.

Саме сюди прийшов Ісус Христос, коли йому виповнилося 30 років. Тоді Іоанн сказав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Охрестившись, Ісус вийшов із священних вод р. Йордан. І тоді розкрилися небеса. Святий Дух в образі голуба зійшов на Ісуса Христа, а голос з неба промовив: «Це є Син мій улюблений. У Ньому Моє благовоління». Так була явлена Пресвята Трійця: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.

Велике освячення води завершувалося зануренням у воду срібного хреста. Після цього священик окроплював всіх присутніх та воду, яку люди принесли з собою. Матері змочували дітям лоба – «щоб мудра була голова», очі – «щоб добре бачили», вуха – «щоб чули тільки гарні слова».

Дівчата намагалися чимшвидше прибігти з наповненими водою посудинами додому, щоб судилася щаслива доля — якнайшвидше заміжжя. Вони ж вмивалися нею, вкинувши попередньо в посудину з водою гілку калини або коралеве намисто, з надією, що стануть ще вродливішими.

А ще колись вірили, що після освячення води вся нечиста сила вистрибує з неї та мерзне на берегах, аж поки жінки не забруднять воду пранням. Процес водосвяття супроводжувався, як правило, пострілами з рушниць та підкиданням голубів, які символізували появу «Божого духа». Все відбувалося в урочистій атмосфері.

Люди раділи, вітали одне одного зі святом. Насамкінець парубочі гурти билися навкулачки, щоб визначити, кому дістанеться «орден» — «йорданський хрест» з криги.

Принісши додому посудину з освяченою водою, господиня давала усій родині покуштувати цієї святині, а потім домочадці, розвівши її з хатньою водою, вмивалися.

Трішки води ставили у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Використовували хрещенську воду і на початку весняних посівів та під час отелення корів. Певну кількість хрещенської води відливали в пляшечку й зберігали протягом року на покуті біля ікон.

Посвячену воду і дотепер вживають при внутрішніх хворобах, змазують хворі місця на тілі, лікують дитячий переляк та окроплюють породіль після пологів. Зберігають її, як і колись, біля образів у скляному посуді.

Українці на Водохреща стрибають в ополонку, бо вірять, що це купання захистить від усіх хвороб протягом року.

20 січня – останній день новорічних свят

Наступного дня після Водохреща – 20 січня – вшановується Іоанн Хреститель (Іван Предтеча). З цього часу вже переходять до звичайного трудового ритму. Колись господині діставали свої починки (полотно, нитки), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, «щоб лихий ниток не плутав».

І все ж, на Предтечу хоч люди й готувалися до господарських справ, важливу роботу не розпочинали. Це був, свого роду, ритуальний перехід, а тому й казали: «Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі».

Джерело

Ви зайшли як не зареєстрований користувач!