Про життя та страждання 12-річного ромського хлопчика Ігоря Лакатоша із Мукачевого можна писати сценарій до фільму жахів. За своє коротке життя він пережив стільки, що вистачить на десятки інших – голод, холод та постійні побої були для малого звичною нормою. А коли у 2008 році у хаті, де він жив разом із мамою-алкоголічкою (батька ніколи не знав), сталася пожежа, чотирирічний малюк дуже сильно обгорів. Проте його мати, схоже, більше хвилювала чергова пляшка горілки, ніж життя та здоров’я сина. Вона навіть не звернулася до лікарів. Так, зі страшними опіками та болем Ігор прожив ще рік. Аж допоки його не знайшли працівники соціальної служби – на сполох забили сусіди.
Відтоді він одну лікарню змінював на іншу, бо медикам не було де прилаштувати дитину на постійно, аж допоки його непутящу матір не позбавили батьківських прав. За те, що довела сина до такого стану, її осудили на три роки «умовно». Старший син на той час уже став повнолітнім, а маленького Ігорка в 2011 році привезли у Вільшанський дитячий будинок-інтернат.
Вихователі досі здригаються, згадуючи, яким побачили хлопчика. Кажуть, він виглядав, як річна дитина: не міг ні ходити, ні нормально сидіти, ні самостійно їсти, навіть розмовляти не вмів.
– Усе тіло хлопчика було в жахливих післяопікових рубцях, – розповідає кореспондентові PRESS-ЦЕНТР директор будинку-інтернату Богдан Кикина. – Через постійне недоїдання його шлунок приймав трохи більше, як 100 грамів їжі. Словом, на нього не можна було дивитися без сліз.
Богдан Михайлович буквально став для Ігорка другим батьком. Він розумів, що в Україні його лікувати буде надто складно, а для закордонних клінік немає грошей. Тому почав шукати різні варіанти. Врешті, за допомогою однієї із благодійних організацій, Богдану Кикину вдалося вийти на опіковий центр львівської 8-ї міської клінічної лікарні. Тож невдовзі Ігоря Лакатоша доправили на лікування у Львів.
– Це був суцільний жах, коли він до нас поступив, – згадує завідуючий опіковим відділенням львівської 8-ї міської клінічної лікарні Василь Савчин. – Шрами від глибоких опіків були на обличчі, шиї, тулубі, одна рука буквально приросла до живота, суглоби зрослися, не згиналися, а пальці з’єдналися за допомогою рубцевої тканини із зап’ястям. Він не міг ні ходити, ні сидіти, ні їсти. У нього настільки були збільшені аденоїди, що був лише маленький отвір, через який він міг ковтати рідку їжу. Тому хліб доводилося добряче розмочувати. У дев’ять років важив заледве 13 кілограмів, ми навіть боялися його оперувати, бо наркозу він би просто не переніс, у нас не настільки досконале обладнання.
Опікове відділення львівської 8-ї лікарні давно плідно співпрацює із опіковим центром у Бостоні (США), де вже врятували життя багатьох дітей з України. Тамтешні медики оперують наших маленьких пацієнтів безплатно. Оплатити потрібно лише переліт.
– Я надіслав фото Ігорка доктору Геннадію Фузайлову у Бостон, – продовжує Василь Савчин. – І він погодився його прийняти на лікування. Дорогу оплатила та ж релігійна організація, котра привезла до нас Ігорчика. Нічого гріха таїти, навіть американським лікарям, з їхнім обладнанням було важко оперувати малого, але вони зробили диво. Окрім опіків, провели ряд супутніх операцій, коригували щелепу, прикус. Він дуже розумний, розвинений хлопчина, просто ним від народження ніхто не займався, та й в інтернаті, де більшість дітей із ДЦП та вродженими вадами, не особливо йому було з ким спілкуватися.
Ігор Лакатош на сьогодні уже переніс з десяток операцій. Попереду – не менше, адже він росте, шкіра розтягується і увесь час потрібно її коригувати. Зараз він може розмовляти, ходити і навіть танцювати. Про нього пишуть в американській пресі, його показують по телебаченню. Хлопчик із невеличкого закарпатського містечка став улюбленцем тамтешньої публіки, і з різних куточків країни в лікарню надходять листи від заможних родин, котрі хочуть його прихистити.
Ігорчик вже чотири рази їздив у Бостон на операції. Але надалі живе у своєму інтернаті у селі Вільшани Хустського району. Зараз разом зі ще кількома дітьми поїхав відпочивати до Чехії. Це знову ж таки заслуга директора будинку-інтернату Богдана Кикини, який знайшов спонсорів, аби оздоровити своїх вихованців.
Коли повернеться – продовжить навчання у школі. За Ігорем Лакатошем – велике майбутнє, впевнені педагоги, адже він має надзвичайну тягу до життя, якщо пережив таке пекло.
Мирослава БЗІКАДЗЕ.