На літературній арені Закарпаття є чимало письменників і поетів, які пишуть щодня. Однак є й такі творчі особистості, які дуже обережно ставляться до своїх творів, з’являються на публіці нечасто і з тривалими паузами. Саме такою є Мар’яна Нейметі, яку літературні критики називають «поеткою тривалого мовчання і затяжних пауз».
У її творчому доробку всього три поетичні збірки, але вона має чималий досвід роботи в провідних часописах Закарпаття. Працюючи в журналістиці, Мар’яна Нейметі мала можливість зустрічатися і спілкуватися зі многими відомими письменниками, художниками і музикантами.
Зараз вона рідко з’являється на людях і веде досить замкнутий спосіб життя. Напередодні свого 60-річного ювілею ми мали можливість поговорити з Мар’яною Нейметі про її життя, літературу і журналістику, про реальність і мрії.
«Коли те, що читаєш, таке смачне, — ти просто не можеш наїстися!»
— Ви колись казали, що мрієте, щоб люди відучились від ювілейних статей. Але ювілей — це ще й привід поговорити. Розкажіть спочатку про свою сім’ю?
— Моя мама була для мене символом безмежної любові, яку я потім довго шукала в інших людях. Вона рано пішла з життя, коли я тільки закінчила університет. Навіть не знаю, як вони з татом змогли всього досягнути, виховуючи мене.
Вони створили для мене простий, але дуже справжній світ. Наші вихідні були справжнім святом, коли ми всією сім’єю проводили час разом. Цей ритуал мені дуже дорогий, і він тільки для найрідніших.
— Ким вони були за професією?
— Моя мама працювала бухгалтером на фабриці, а тато був електриком у лісокомбінаті. Він також дуже любив працювати на землі.
— Ви досить рано почали свій творчий шлях у літературі. Як ви сприйняли появу своєї дебютної збірки «Народження проліска» у 1984 році?
— Я дуже вдячна кожному, хто підтримав мене тоді. Це був справжній порив у літературу.
У дитинстві я мала дуже мало книжок, і це, мабуть, і штовхнуло мене до творчості.
— Ви закінчили українську філологію Ужгородського університету. Чому ви обрали саме цей шлях?
— Мабуть, це була помилка. Треба було вивчати іноземні мови або вступати на медичний. Студентське життя було цікавим, але я часто замислювалася над тим, чи правильно я зробила.
— Чи мали ви вчителів у літературі?
— Кожна людина або твір, який мене вражає, — мій учитель.
— Як ви оцінюєте досвід роботи в журналістиці?
— Журналістика — це щось більш аскетичне. Тут можна гратися тільки з фактами.
«У поезії важливо, щоб зачепило»
— Що для вас важливе в поезії?
— Важливо, щоб зачепило. Зовсім не має значення — про що текст. Навіть абсолютна порожнеча має право на те, щоб матеріалізуватися в словах.
— Чи маєте ви свою філософію життя?
— Та не вмію я жити як слід. Я радше ґрунтовний посібник помилок. Але, як казав один із класиків, є така енергія, яка викидається назовні після великих помилок. На цьому паливі й живу.
— Чи реалізованою ви себе вважаєте?
— Десь лише на 10%. І це дуже болюча тема.
