Сьогодні православний світ відзначає день семи Святих Мучеників Маковеїв: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їх матері Соломії та вчителя їх Єлеазара.
У народі ж цей день – Маковія, Маковея, або ж просто – Медовий спас. «Прийшов У церкві у цей день святкове богослужіння, освячують мед, мак, цілющі трави, особливим атрибутом є «макова цвітка» – на Буковині її роблять з голівки городнього маку, прикрашеної васильком, м’ятою, любистком і навіть скропленої домашнім медом (якщо ця родина займається розведенням бджіл). «Прийшов Спас – то йде літо від нас», казали у народі і то неспроста, за цією поговіркою крилися багатовікові метеорологічні спостереження мудрих предків: саме з середини. Освячене сьогодні зілля клали дитині в першу купіль – щоб росла здоровою, відваром мастили скроні, щоб не боліла голова. Із свячених васильків робили кропильце, коли кропили свяченою водою молодих на весіллі або проводжали когось у далеку путь. Мак, квіти й зіллячко зберігали цілий рік за образами, щоб заварювати в разі потреби. Викидати їх не можна, тільки спалювати. Якщо вагітна жінка боялася за здоров’я свого плоду, то випивала кухоль води, в який перед тим вмокнула «макову цвітку» і подумки казала: «Цвітко-маківочко, бережи мені дівочку» (якщо чекає доню), або «Будь здоровий, рясен мак, уродися, мій козак» – такі примівки мали певний статус обрядовості і були першими побажаннями мамі своїй ще не народженій дитині.
У Олекси Воропая читаємо, що на свято Маковея українці у давнину пекли обрядові коржики — шулики (шуляки, ламанці). Тісто готували пісне і прісне, часом навіть без соди, звідки й пішла приказка: «Із води та муки пече баба шулики». Мак до цього дня споживали тогорічний, насіння нового врожаю можна було їсти лише після Маковєя та освячення. Найбільше цінувався у народі «сивий» мак. «Страви й олія з нього були найсмачніші. Як харчовий продукт менше полюбляли мак-самосій, або «видюк» (у його маківці при достиганні утворювалися дірочки, через які висипалося й розсіювалося зерня, воно є настільки дрібним, що його дуже важко побачити навіть вдень). Проте, за народними віруваннями, він мав надзвичайну силу як засіб проти злих чар. Кожна господиня, знайшовши на своєму городі «видюк», обережно збирала його, щоб не розгубити вміст. Потім мак святили. Але й несвячений, він був корисний в уявленні народу проти відьом, які ночами “доїли” чужих корів, проти «неспокійних мерців» та іншої нечистої сили. Вірили, що коли «видюк» освятити три, сім або дев’ять разів (а святити можна було й на Маковєя, й на Великдень), то його сила ставала непереможною. Обсипавши таким маком хлів, хату чи обійстя, не сумнівалися, що відьми, чорти, чаклуни тощо не досягнуть мети. Нечисть не могла переступити через розсипаний мак, і їй доводилося збирати численне дрібнюсіньке насіння. Поки вона поралася, наставав ранок, співав півень і все нечисте втрачало силу. На Поліссі при цьому примовляли: «Одо тобє робота на усю ноч»», – каже етнографія.
У маковейській воді ( кринична вода, в яку додали кілька крапель свяченої) вмивалися дівчата, аби побратися з тим, хто милий і хто сниться – вважалося, що сон людський сидить у маківці, а тому вмивання в такій воді дуже благодатно здійснювало сни.
