На Закарпатті з 11 до 26 листопада тривав Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA – 2025. Протягом фестивалю відбулися покази документального кіно, перформанси, екскурсії, тренінги та лекції в Ужгороді, Виноградові та Береговому. Як розповіла регіональна координаторка фестивалю, керівниця ГО “Освітній центр “Інсайдер” Марія Симкович, центральною темою фестивалю став “рідкісний ресурс”.

– За моїми відчуттями, цьогорічний фестиваль був найбільш успішним за всі роки. Тому що, перш за все, ми дуже розширили нашу аудиторію і приділили багато уваги темі безбар’єрності. Цьогорічний фестиваль вийшов тепліший, ширший, з ґрунтовнішими обговореннями. Ми зробили більше відкритих показів, відновили акцію “Жива бібліотека” та провели екскурсію містом, присвячену збереженню дерев в Ужгороді, – розповіла вона.

В Ужгороді стрічки показували на семи різних локаціях. Фільми дивилися ветерани, які проходять лікування в хірургічному відділенні міської лікарні, студенти УжНУ, Закарпатської академії мистецтв та фахового коледжу мистецтв ім. А. Ерделі, Карпатського університету ім. Августина Волошина, слухачки та слухачі Університету Третього Віку.

– Оскільки цього разу фест мав безбар’єрний акцент, показ одного фільму дублювався аудіодескрипцією, тож його могли подивитися люди з порушеннями зору. У нас два покази були у безбар’єрних просторах – “Вікно в Америку” і в молодіжному хабі УжНУ на БАМі, – додає Марія.

Ключові події фестивалю

Фінальною подією став показ у обласній бібліотеці документальної стрічки “Санаторій” про “Кульник” на Одещині. Це – перший повнометражний фільм ірландського документаліста Гарі О’Рурка. У центрі оповіді – літній сезон санаторію під час війни, життя його гостей та персоналу. Цікаво, що цей фільм Ірландія номінувала на “Оскар”–2026. Після перегляду фільму глядачі могли поспілкуватися з продюсером фільму Сергієм Солодьком.

– Я лікувався в “Куяльнику” ще у 2018 році. Тож, коли дивився фільм, то весь час з’являлися флешбеки: адже я бачив ті самі коридори, балкони, басейн. Тоді там було так багато людей! Щоб потрапити на популярні процедури, треба було висидіти довгу чергу. А тепер з фільму побачив, що вже менше стало приїжджати людей, – каже Сашко Квак, який прийшов подивитися фільм. Чоловік додає: “Цікавий фільм, з гумором, було цікаво подивитися й буду вболівати за нього на “Оскарі”.

Дуже цікава історія вийшла й з фільмом “Скло – моє нереалізоване життя” від нідерландського режисера Рогіра Капперса. Це історія про те, що ніколи не пізно реалізувати свою мрію.

— Військові дуже просять не показувати їм фільми про війну, тож для них ми обрали цю документалку. Показували у лікарні, на БАМі. А ще про нього дізналися слухачі й слухачки Університету Третього Віку, тож уже після офіційного завершення фестивалю ми показали його для них окремо, – ділиться координаторка фестивалю.

Цікавою новинкою цьогорічного фестивалю стала екскурсія “Втратити не можна зберегти”, яку організували спільно з ініціативою “Міські дерева (Ужгород)” та екоактивісткою Дзвінкою Білоног. Під час двогодинної прогулянки говорили про важливість збереження зелених зон як частини спільного простору життя та відповідальності за довкілля.

– Плануючи заходи на фестиваль, я подумала, що в Ужгороді “рідкісним ресурсом” є дерева, бо вони дуже часто зникають з наших вулиць: їх радикально кронують і поволі вони гинуть, – каже Марія Симкович. – Зрештою, мене здивувало, що на екскурсію прийшло так багато людей: цього разу їх було 16. Вірю, що наступного разу прийде 20, потім 40. Ми точно будемо цю тему продовжувати далі.

За словами пані Марії, наймасовішим став показ документалки Антоніо Лукіча “Як я провів літні канікули?” під час відкриття фестивалю. На показ прийшов сам режисер, розповів про історію створення продукту.

Марія Симкович каже, що надає перевагу камерним переглядам не у великих залах, адже так “люди більш відкриті до обговорення”. Загалом за 16 днів фестивалю заходи відвідало понад 400 глядачів.

“Кіно не завершується в кінозалі”

Марія Симкович помітила, що за 12 років цієї ініціативи (перший докудейс пройшов ще у 2013 році) документальне кіно мотивує глядачів створювати свої соціальні ініціативи. Студенти Освітнього центру “Інсайдер” після перегляду фільму на екологічну тематику почали робити екологічний проєкт:

– Вони подивилися фільм про знищення ботанічних садів, і студенти почали допомагати прибирати ботсад УжНУ. Ми провели екскурсію про дерева і люди почали просити провести ще такі заходи. На Eco Film Festival by Chysto.De у Колочаві я показувала фільм “Ціна моди” (2015) про те, як шкодить природі виготовлення надмірної кількості одягу. Я сама провела експеримент і цілий рік не купувала новий одяг.

– Люди поширюють цю інформацію, діляться думками і враженнями, і кожен показаний фільм, я впевнена, буде мати продовження у тій чи іншій формі в різних людей.

Пані Марія нагадує, що хоч фестиваль і закінчився, але покази фільмів тривають протягом року у докуклубах. В Ужгороді таких шість.

На Закарпатті у 2025 році проводили два регіональні партнери – ГО “Освітній центр “Інсайдер” та ГО “Карпатське агентство з прав людини “Вестед”. Інклюзивну частину, зокрема аудіоопис під час обраних фільмів, забезпечували ГО “Мрія в дії”.