Одним із найбільш перспективних напрямків деревообробної галузі у світі вважається виготовлення з відходів виробництва пелетів, паливних гранул, що мають за своїми характеристиками унікальні можливості. На Закарпатті діє декілька підприємств виробництва пелет, і вони є досить успішними. Дається взнаки, зокрема, і те, що для економії енергоносіїв вже у 46 загальноосвітніх навчальних закладах краю котельні перевели на дрова чи брикети.
Аби дізнатися про переваги та недоліки опалення, що працює на твердому паливі, вирішили поспілкуватися з аналітиком ТОВ «ФАЄРЕНЕРДЖІ», яке працює на Перечинщині, Ростиславом Петрушком.
Пане Ростиславе, звідки ідея, хто був ініціатором створення виробництва пелет на Перечинщині?
— Донедавна ініціаторами виробництва пелет в Україні були іноземні інвестори. Вони надавали українським підприємствам необхідні кошти, натомість зобов’язували все вироблене паливо експортувати за кордон. Останніми роками у зв’язку зі зростанням цін на природний газ у галузі з’явилися й вітчизняні лобісти. Для нас це важливо, бо в краї вже працює деревообробна промисловість, в якій після переробки деревини лишається значна кількість залишків тирси. А її треба переробляти. Відповідно Закарпаття та Перечинщина зокрема є найбільш привабливими для створення подібних підприємств.
А переходити на альтернативні види палива та енергетики чи ні — це вже не питання. Бо Україна – енергетично залежна держава. У вирі ж останніх подій можна сказати, що, купуючи газ від північного експортера, ми піддаємо країну небезпеці, адже енергетична безпека напряму залежить від внутрішніх джерел, балансу експорту/імпорту енергії, структури надходження і споживання, геополітичної й внутрішньої стабільності. Тому, з точки зору економії коштів, екології та національної безпеки, використання пелет є значним кроком уперед. А без опалення нас чекають холодні домівки, зупинене виробництво і безробіття.
Які все ж таки позитивні та негативні моменти у пелетному бізнесі?
— Позитивом є очищення екології від стружки та відходів деревообробки, доступність сировини, її економна вартість для підприємств та великих будинків. Серед плюсів також те, що це безвідходне біопаливо з великою тепловіддачею й автономністю від зовнішнього опалення, а золи від пелетів лишається від 0,3 до 0,6%, тоді як від дров — до 40%. Однак є й недоліки. Один із мінусів цього виду бізнесу — високі ставки кредитування та тривала процедура оформлення дозвільної документації. До того ж ми залучаємо кошти сьогодні, а рентабельність вертається лише через 4—5 років, що робить цей бізнес менш привабливим. Підставити плече могла б держава. Наприклад, у ряді країн Західної Європи, зокрема Швеції, Північній Ірландії, Великобританії тощо, власникам подібних компаній держава відшкодовує до 40% витрачених коштів.
На місцевому рівні і у нас є сприяння. До прикладу, депутат облради Іван Качур сприяв залученню іноземних інвесторів у фабрику і допомагає з поставкою сировини з меблевої фабрики, де він є генеральним директором. А це робочі місця, підвищення ефективності використання та утилізації відходів, додаткові прибутки для сільського господарства та лісової промисловості, залучення іноземних інвесторів, що є вкрай важливим для області.
Пане Ростиславе, який відсоток залишається на внутрішньому ринку, а який йде на експорт? В які країни ви найбільше експортуєте пелети закарпатського виробництва?
— Ні для кого не секрет, що понад 90% вироблених в Україні пелет підприємці реалізують за кордоном. На сьогодні ми постачаємо пелети в Італію, але плануємо налагодити збут продукції в Україні та інших державах Європи. Зрозуміло, що можна сперечатися про ефективність чи неефективність використання пелет, але як показує світовий досвід, за біоенергетикою майбутнє.
Юлія ДАВИДОВА \”Новини Закарпаття\”