Коли зачиняються одні двері – відчиняються інші, тільки в новому регіоні України. Цю істину перевірили на собі релоковані підприємці, які не за власною волею змінили життя і бізнес. Їх не злякали виклики адаптації, логістики, умови ринку. Переїзд став другим днем народження, а статус внутрішньо переміщеного набув нового змісту й асоціюється з незламністю, новизною та бажанням розвивати власну справу у своїй країні. 

У серії матеріалів про ВПО, що розвивають бізнес на Закарпатті, розповідаємо про тих, у кого вийшло не з першого разу і не завдяки, а всупереч війні, яку веде Росія проти України. Кожна історія особлива по-своєму і цінна тим, що українці з інших регіонів отримали нові можливості, а наш регіон – зміни.

У цьому матеріалі – про те, як підприємці з Харкова перевезли до Мукачева виробництво сирних кульок, у Часлівцях сім’я з Донецька посадила найбільше на Закарпатті поле спаржі, а в Ужгороді подружжя з Одеси відкрило кав’ярні зі спешіалті кавою. 

Інноваційна компанія з Харкова збільшила потужності в Мукачеві й експортує до ЄС

Восени 2022 року двоє братів Пилип і Вадим Гришини релокували до Мукачева ТОВ «Прайм Снек» – засновану у 2016 році в Харкові компанію з виготовлення сирних кульок «SnEco». Перед тим влітку перевезли частину обладнання, що залишилася після прильотів по місту. Спочатку вагалися, чи варто взагалі відновлювати виробництво.

– Ми отримали пропозиції перевезти бізнес за кордон, але вирішили все ж таки відновлювати його в Україні. І це було точно не дарма, – розповідає Пилип. 

Брати мають досвід у бізнесі з 2012 року, коли створили компанію «AbrisArt», що досі виготовляє товари для рукоділля та не менш відома, як і «Прайм Снек».

Покращили технологію, щоб нагодувати весь світ безпечним, корисним і смачним снеком 

З харчовими продуктами вийшло не відразу, довелося чимало експериментувати з сировиною, доки не отримали бажані снеки. Сьогодні сир для них частково завозять з-за кордону – сорти гауда, пармезан, моцарелла, а сичужні – сулугуні копчений, дитячий сир – купують в українських виробників.

Пилип Гришин називає такі переваги виробництва: 

– Перш за все це наша унікальність – запатентована технологія низькотемпературного зневоднення, коли всі корисні речовини залишаються в продукті, ми забираємо лише вологу. Повністю виробляємо всю лінійку обладнання, щоб виготовляти продукт. Такий сир, як робимо ми, не робить ніхто в Україні. Наші цілі від початку не змінилися – нагодувати весь світ безпечним, корисним і смачним снеком. 

Після релокації на підприємстві відбулося переформатування, що зумовлено особливими потребами ринку, а також збільшили масштаби виробництва: якщо в 2021 році сушили тонну сиру на місяць, в 2022 році починали все з нуля, то в 2025 році виготовляють 2,5-3 тонни продукції на місяць. Зараз у компанії працює близько 30 співробітників, 40% яких – це внутрішньо переміщені особи. 

Ще однією зміною після релокації стало виробництво снеків для тварин:

– Ми не зупиняємось, експериментуємо з нашою технологією. Побачили великий потенціал у смаколиках для тварин, оскільки велика частина того, що є на ринку, або неякісне, або некорисне. І після експериментів, лабораторних досліджень, консультування з ветеринарами, зрозуміли, що м’ясна сировина, висушена нашим способом, залишається смачною та корисною для тварин. У ній зберігаються всі мікроелементи й вітаміни, які були в сировині, – розповідає Пилип Гришин.

Перше на Закарпатті підприємство в молочній галузі, що сертифіковано і включено до системи TRACES

За словами Вадима, в період переформатування виробництва намагалися врахувати досвід отримання сертифікатів харчової безпеки, здобутий ще в Харкові, й паралельно почали шукати інформацію, як відповідати регламентам ЄС щодо продукції тваринного походження. 

Ціллю компанії є вихід на європейські ринки, а процедура отримання дозволів дуже складна. Тож компанії довелося пройти різні етапи перевірки Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на місцевому, обласному, національному рівнях, а також міжнародну – в онлайн-форматі. 

Загалом процес отримання дозволів виходу на ринки ЄС зайняв близько року. Сьогодні «Прайм Снек» є єдиним закарпатським підприємством у молочній галузі, що сертифіковано і включено до системи Trade Control and Expert System (TRACES), тобто може експортувати продукцію до ЄС. Раніше вже пробували експорт до 20 країн світу, серед яких Японія, США, Чехія, Польща, Німеччина, Ірландія, Великобританія, Іспанія, Швеція. 

Держава допомагає вийти на експорт 

Брати користувалися програмами підтримки від держави для релокованих підприємств – брали кілька грантів на відновлення, на сонячні панелі, а також отримали компенсацію за працевлаштування ВПО. Вдячні за такі можливості і сподіваються, що надалі їх буде більше. 

– Ми намагалися завжди мінімізувати наші контакти з державою, за винятком податків, ліцензій, сертифікатів якості тощо. Було таке враження, що держава все ще бюрократична, яка скоріше палки в колеса встромляє, а не допомагає. А от після релокації наша думка кардинально змінилася. Ми побачили, що держава дійсно допомагає малому і середньому бізнесу з експортом. Працює експортно-кредитне агентство, що страхує ризики. Якщо у вас підписаний контракт, інвойс і ваш контрагент перевірений, держава у випадку чого компенсує вам будь-які збитки. 

Вадим і Пилип мають значний досвід участі у міжнародних виставках в Німеччині, Франції, ОАЕ, Японії, США і радять всім українським виробникам показувати свою продукцію, адже це спосіб налагодити контакти, зустрітися з баєром, що ухвалює рішення щодо покупки того чи іншого продукту в мережу чи в асортимент дистриб’ютора. 

 – Участь у таких виставках дуже важлива, бо ви можете презентувати свою продукцію, дати її спробувати, якщо ми говоримо про харчові продукти, і одразу отримати результат у вигляді якоїсь емоції від баєра, а також прямі контакти, – пояснює Вадим.  

Продукція «Прайм Снек» має чимало міжнародних нагород. Найціннішою називають відзнаку SIAL Innovation Grand Prix 2024, здобуту в Парижі. Здобули також кілька перемог у галузі інновацій на виставках. Компанія є учасницею торгівельних місій і державних ініціатив із розвитку експорту. 

Екологічність, снеки для ЗСУ і плани про експансію на зовнішні ринки

Бренд позиціює себе як екологічний: використовують сонячні панелі, налагоджують безвідходне виробництво. Продукція ТМ «SnEco» сертифікована за міжнародними стандартами FSSC 22000, НАССР, ISO 22000 та екосертифiкатом ISO 14024 відповідає нормам TCU 10.5-40271201-001:2016, має сертифікацію за екостандартом. Продукують перший український екоснек із таким офіційним статусом. Про особливості виробництва можна прочитати на сайті «SnEeco.ua», а також придбати тут продукцію.  

Військові також оцінили продукцію «Прайм Снек», бо вона зручна в польових умовах, не має вимог до зберігання. Продукт інтенсивно калорійний, з високим вмістом білка, тому є хорошим перекусом. Компанія перераховує кошти на підтримку ЗСУ, відправляє військовим снеки за запитами, та пропонує спеціальні промокоди для захисників, які дозволяють їм купувати продукцію з істотними знижками. 

Про найближчі плани і мотивацію працювати в Україні співзасновник «Прайм Снек» Вадим Гришин говорить так:

– Ви побачите наш продукт на полицях магазинів у всьому світі! Ми завжди будемо українською компанією, і де б наш продукт не вироблявся, завжди будемо писати, що він розроблений в Україні. Пишаємося тим, як завдяки продуктам, подібним до нашого, імідж України змінюється. Ми перестаємо бути лише сировинною країною, а стаємо тими, хто дійсно може давати світу інновацію. Це дуже надихає! 

Сім’я з Донецька вирощує в Часлівцях корисну, солодку і соковиту овочеву культуру

Мирон Макаров із дружиною Валерією приїхали на Закарпаття у 2016 році. До цього встигли пожити в Донецьку, Криму, Грузії і Чехії. У 2003-му перебралися з Донецька до Криму, де проживали 11 років. У фатальному 2014-му повернулися в рідне місто, але почалася війна, змінилася влада. Усвідомлюючи, що перспектив немає, поїхали спочатку в Грузію, а потім – у Чехію. Якось на шляху до цієї країни Мирон зупинився в мами, яка на той час влаштувалася в Ужгороді й полюбила це місто. Поміркувавши й порадившись із дружиною, вирішив зупинитися ближче до рідні. Так після багатьох років пошуку нового дому чоловік знайшов його на Закарпатті.

Спаржа в житті Макарових з’явилася у 2020-му – після років роботи у туристичній і ресторанній сфері, вивчення основ вирощування і знайомства з імпортером ТОВ «AV LIHT», який офіційно ввозив посадковий матеріал із Нідерландів. Про початок власної справи Мирон розповідає так:

– У мене завжди була мрія займатися чимось корисним. Інтуїція, певно, підштовхнула звернути увагу на спаржу. Зацікавився нею, читав, що її мало в Україні. Коли я ухвалив рішення, посадив кілька рослин просто в пакетиках, біля дому в Ужгороді, на орендованій ділянці. Хотів спробувати, проростити. Потім розв’язав питання з ділянкою і вже цю розсаду перевіз у Часлівці.

Спочатку чоловік посадив 25 соток, на пробу. У 2022 планував більшу посадку і збір. Але на початку повномасштабної війни відмовився від посадкового матеріалу, виникли труднощі з ввезенням, тому всю роботу переніс на 2023 рік. Тоді посадили основну ділянку – 2,5 Га. І потім – ще 1 Га. Зараз всю спаржу вирощує в Часлівцях.

Аспарагус, холодок лікарський, або Спаржа любить сонце і помірну вологу   

На Закарпатті не всюди ростиме спаржа, адже для неї потрібен не дуже кислий і пухкий ґрунт. Тому підприємець ретельно вибирав ділянку, консультувався, здавав ґрунт на аналіз і визначив ділянки, що підходять.

Спаржа зареєстрована в Україні під назвою холодок лікарський. А її наукова назва – аспарагус, мабуть, більше знайома закарпатцям. Ця овочева культура здавна росте в багатьох садках, хоча відома переважно як декоративна, яку раніше використовували в букетах. Утім користь для здоров’я – значно більша. Вживають її при діабеті, проблемах із нирками, печінкою. Рекомендована при схудненні, виводить рідину з організму.  

За кордоном навчилися вирощувати два сезони спаржі. Мирон у Часлівцях поки що збирає один, для другого, каже, мало досвіду:

– У нас сезон спаржі зазвичай настає у травні-червні. Але все залежить від погоди. Минулого року почали зрізати у квітні, бо рано потепліло і добре йшли дощі. Спаржа дуже любить помірну вологу і сонце. Цього року через морози ми втратили 20%. Але в порівнянні з садами, спаржа має перевагу: навіть якщо замерзнуть перші пагони, їх можна відрізати і ростиме знову. 

Спаржу з Часлівців доставляють по Україні, навіть до прифронтових регіонів  

«Спаржа Закарпаття» в Часлівцях вирощується за вимогами до органічної продукції, не піддається обробкам гербіцидами. Щоб овочевій культурі було комфортно, міжряддя потрібно фрезувати, що Мирон робить за допомогою трактора, а довкола кущів – вручну. В сезон наймають працівників, які зрізають спаржу. Після завершення сезону вона переростає в кущі висотою метр-півтора. У той час ділянку піддобрюють. Восени кущі зрізають і також фрезують міжряддя. Затим ділянку залишають у спокої до наступного сезону.

Наразі у Часлівцях росте найбільша на Закарпатті ділянка спаржі. Цього року тут зібрали близько 1.5 тонн врожаю. Мирон із дружиною налагодили співпрацю з місцевими супермаркетами і крамницями. Частину врожаю надсилають до різних регіонів України. Кажуть, що найбільше покупців із Київщини, Дніпровщини, Одещини, Львівщини, Харківщини. Навіть до прифронтових населених пунктів робили доставку.   

Валерія з Мироном зазначають, що їм ніколи не доводилося переконувати, чому варто купувати «Спаржу Закарпаття». Один раз спробувавши, люди охоче повертаються, бо овочева культура в них соковита, солодка і не волокниста. Вирощують зелену і фіолетову, планують посадити й білу.  

«Мені дуже подобається на Закарпатті»

У родини немає часу навіть готувати спаржу для себе, настільки багато роботи і замовлень у сезон. Тому на запитання про улюблений рецепт Мирон радить просто проварити її 2-3 хв, потім підсмажити на сковорідці з вершковим маслом, часником. Він полюбляє також із беконом, яйцем, на грилі. А взагалі рецептів приготування дуже багато, ними діляться на сторінці «Спаржа Закарпаття» в інстаграмі.

Часом ризиковані й, здавалося б, спонтанні рішення допомагають знайти не тільки улюблену справу, а й новий дім. Підприємець зізнається: полюбив Закарпаття так, що звідси б уже не виїжджав. Тут із дружиною народили двох донечок і тут будує плани на майбутнє.

– Іноді люди сумують за домом. Я, наприклад, не хочу повертатися ані в Донецьк, ні в Крим навіть після повернення наших територій. Мені дуже подобається на Закарпатті. Звісно, важко працювати на землі. Моя мама досі здивована, що я, котрий нічого не хотів робити на городі, раптом почав займатися сільським господарством, трактор ремонтувати… Щодо майбутніх планів, спочатку потрібно розібратися з 3,5 Га спаржі, а потім, можливо, посадимо артишоки. 

Подружжя з Одеси втілило в Ужгороді мрію про каву 

Анастасія і Денис Наровлянські переїхали до Ужгорода у квітні 2024 року. До зміни місця проживання спонукав страх за життя доньки, адже рідна для них Одеса потерпає від частих атак. До Ужгорода їх запросили знайомі. Спочатку Денис приїхав на тиждень, щоб відчути місто і зрозуміти, чи є шанс почати тут власну справу, про яку давно мріяли, – відкрити кав’ярню. На той час обоє мали значний досвід у сфері послуг та розуміння того, якими мають бути якісні кава і сервіс. 

З переселенців – у підприємці

Коли сім’я була в повному складі в Ужгороді, почали уважніше пізнавати місцеву культуру, шукати приміщення. Зізнаються, що спочатку були розчаровані рівнем надання послуг, адже переконані, що крім власне напою, клієнт має отримувати і хороше обслуговування, яке було не в усіх закладах. 

Після побаченого склалося краще розуміння бажаної кав’ярні. Згодом випадково знайшли непогане приміщення на вулиці Капушанській, самостійно зробили в ньому ремонт, і вже в червні 2024 року відкрили першу кав’ярню «Heaven». Але щоб якісно налагодити процеси, знадобилося понад 3 місяці. 

– Початковий задум був такий, що відкриємо локацію для стажування, підготовки персоналу для майбутніх кав’ярень. Великих надій не мали, бо багато конкурентів поруч і думали, що буде розмірена робота, зможемо навчати працівників, як правильно варити каву, адже брали без досвіду людей. Але вийшло так, що локація стала дуже популярною, і початкові плани змінилися. Перші 2-3 місяці ми працювали самі з чоловіком, потім набрали команду, – розповідає Анастасія. 

Зараз у закладах працюють дві місцеві дівчини та одна з Донецької області. Подружжя приділяє значну увагу навчанню персоналу та налагодженню процесів. Анастасія зізнається, що колись працювала в бізнес-центрі, де не було розуміння, як правильно варити каву. Затим потрапила на роботу до кав’ярні, де її навчили правильним етапам: зважуванню зерна, уважності до помолу, вимірюванню температури. 

Перфекціонізм, естетика і якість кави

Використовують 100% арабіку, яку обсмажують в Одесі друзі Наровлянських. Уважним підходом до деталей, якістю продукції «Heaven» відрізняється від інших кав’ярень, пояснює Анастасія:

– У приготуванні кави й веденні бізнесу ми перфекціоністи. Для нас важливо, щоб кожен напій виглядав естетично, охайно й дарував приємні враження. Ми щиро любимо, коли всюди порядок, і саме це виховуємо у своїй команді. Розуміємо, що ідеального не існує, але саме так бачимо свою роботу й дуже хочемо, щоб це цінували й враховували інші. Для нас важливо, щоб смак був завжди однаковим, для цього зважуємо зерно. Щоб людина щодня пила в обох наших кав’ярнях однаково якісну каву. Нам часто говорять, що це – наша перевага.

Ще одна особливість закладу – хотдоги і сендвічі в меню, крім солодкої випічки. Спочатку люди дивувалися, що в кав’ярні їх готують, але потім зрозуміли перевагу: можеш прийти за кавою та перекусити. Постійно змінюють асортимент, щоб відвідувачам не приїдалися смаколики. 

– Ми розуміли, що конкуренція в місті велика, тут багато точок, де варять каву, пропонують випічку і хотдоги, але вирішили все ж розпочати власну справу. Взагалі конкуренцію відчуваємо завжди, але вона про ріст, якість, покращення сервісу, смаку. Це стимул рухатися далі, – зазначає Анастасія.

Денис доповнює, що для старту свого бізнесу потрібно мати бажання та віру у власну ідею, любов до того, що робиш. Не варто чекати ідеального моменту, почати з того що є, і щодня вдосконалювати. Важлива також команда – люди, які розділяють твої цінності, бо це, напевно, 85% успіху.

Про другу кав’ярню і втілення мрій 

Коли в кав’ярні на Капушанській усе запрацювало, почали шукати друге приміщення. І восени того ж року знайшли його в Новому районі, але значно менших розмірів, ніж планували: замість 70 кв. м тільки 25. Анастасія за фахом кондитер, тож мріяла про власний цех, утім цю мрію поки що довелося відкласти. У новій кав’ярні ремонт також зробив Денис. Наразі тут налагоджують процеси. Пробують додавати щось нове в меню, прислуховуються до гостей. 

Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”

Кав’ярня знаходиться у великому житловому комплексі, де основні відвідувачі – жителі. Тож власники постійно на цій локації, Анастасія працює другою баристою. Слідкує, щоб все було добре, смачно, щоб люди були задоволені. Зізнається, що це їй приносить задоволення:

– Напевно, для нас це не просто бізнес, а улюблена справа, про яку довго мріяли, бо любимо варити каву і пити її. Також я люблю готувати випічку. І все так склалося, що в нас з’явилося місце, це можемо реалізувати свої таланти, показати їх іншим, і нас це дуже надихає. 

Як ВПО, Наровлянські не відчули особливого ставлення в Ужгороді. За програмами підтримки до держави не зверталися. Але відзначають, що саме на Закарпатті почали спілкуватися українською. 

«Саме ми створюємо Україну такою, якою хочемо її бачити»

У майбутньому Анастасія з Денисом хочуть втілити мрію повністю, відкрити цех, щоб готувати сніданки для гостей, та відкрити кав’ярню з великою посадкою. На запитання про те, що мотивує розвивати бізнес в Україні, зокрема в Ужгороді, Денис відповідає так:

– Нам здається, що Ужгороду бракує затишних місць із душею, де можна не просто випити каву, відчути атмосферу, куди люди повертаються за спогадами. Тому що саме ми створюємо Україну такою, якою хочемо її бачити. За рівнем розвитку, на мою думку, це найкраща країна! Бізнес – не тільки про прибуток, а й про цінності, нову культуру сервісу. 

Подружжя зізнається: в сімейному бізнесі немає розмов не про бізнес. Складно вимкнути робочий режим, немає вихідних. Іноді це виснажує, адже обоє працюють, обходяться без няні, але тримаються, бо дуже подобається робота і те, що створили. Мрія та бажання робити щось особливе, від серця, мотивують іти вперед. Внутрішньо переміщеним українцям, які хотіли б розпочати власну справу, радять не боятися починати з нуля, бо новий старт може дати більше можливостей, ніж здається.