Закарпатський кореспондент > Останні новини / Технології > Світ відмовляється від атомної енергетики: чому Україна на порозі катастрофи

Світ відмовляється від атомної енергетики: чому Україна на порозі катастрофи


1-05-2018, 12:30
Світ відмовляється від атомної енергетики: чому Україна на порозі катастрофи
Нещодавно відзначали річницю трагедії на Чорнобильській АЕС. Жахлива подія, що сталася 32 роки тому, досі змушує замислитись над тим, чи потрібна світу атомна енергія.

Від атомної енергії потрібно відмовлятися, адже це джерело енергії несе надто великі загрози для навколишнього середовища та накопичує серйозні проблеми для безпеки людей, які досі не мають вирішення.

Небезпека атомних станцій – це ризик аварій із викидами радіоактивних речовин (як це вже ставалось на ЧАЕС та Фукусімі), утворення та накопичення великих обсягів радіоактивних відходів та споживання великої кількості води для охолодження реакторів в умовах все більш посушливих років.

Альтернативою атомній енергетиці є відновлювана енергетика, в першу чергу, вітрова та сонячна. Технології відновлюваної енергетики за останні десятиріччя розвинулись на стільки, що вже легко конкурують із атомною.

Такі “ядерні” країни, як Китай, Бразилія, Німеччина, Великобританія, Індія, Японія, Мексика, Нідерланди, Іспанія – уже в 2016 виробляли більше електроенергії з відновлювальних джерел (без гідроенергії), ніж на атомних станціях.

Атомна енергетика пережила свій розквіт у 80-ті роки минулого століття, і зараз ми бачимо кінець “атомної ери”. Нові реактори практично не будуються. Є всього кілька країн, де відбувається будівництво, але це проекти, які розпочаті давно, або є наслідком бажання політиків мати ядерні реактори з політичних причин.

Політичні причини мати ядерні реактори – це, наприклад, бажання створити власний замкнений ядерний цикл для виробництва ядерної зброї (у відпрацьованому паливі АЕС накопичується матеріал для виробництва “начинки” ядерної бомби). Власне для цього в першу чергу і будувалися у 70-80 роки всі атомні реактори у Європі та США, а електроенергія була просто побічним продуктом і прикриттям.

Будівництва нових реакторів АЕС постійно затягуються на багато років, і кошториси суттєво зростають. За останні 10 років у країнах ЄС не підключили жодного нового реактора, не почали жодного нового будівництва, а кількість працюючих там реакторів зменшилась на 14% (на 21 реактор). Натомість там щороку успішно вводять в роботу десятки вітрових та сонячних електростанцій.

У світі лише 31 країна з близько 185 мають атомні реактори, і багато з них сьогодні згортають ядерні програми чи знижують залежність від них (Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція, Швеція, Японія, Тайвань, тощо). Буквально минулого тижня керівництво найбільшої компанії-оператора АЕС у США заявило, що не вірить у те, що у США будуватимуть нові атомні реактори.

Відійти від атомної енергетики цілком реально, адже частка атомної електрики у світовому електроспоживанні складає менше 11%. Тобто її роль у забезпеченні світу енергією не є вирішальною.

Ті діючі АЕС дісталися Україні у спадок з радянських часів, і більшість з них уже старі. До 2020 року проектний термін роботи закінчиться для 80% діючих енергоблоків АЕС. Уряд прийняв рішення про продовження термінів роботи цих блоків АЕС ще на 10-20 років, але є сумніви наскільки це безпечно.

Хоча енергоблоки проходять модернізацію, частину найважливішого обладнання, як от корпус реактора, замінити неможливо, тож модернізовані реактори працюють із старими корпусами та іншими важливими, але зношеними елементами.

Неможливо передбачити, коли якийсь із блоків доведеться зупинити, і які будуть наслідки. Та навіть за умови продовження роботи усіх енергоблоків на 10 років, до 2035 року їх все одно може залишиться лише три.

Тож аби не опинитися у ситуації браку енергії через зупинку старих АЕС, готувати їм заміну потрібно починати вже сьогодні.

Невирішеною залишається проблема безпечного захоронення небезпечних відходів, що утворюються в результаті роботи атомних станцій.

Технічного рішення, яке б гарантовано дозволило ізолювати радіоактивні відходи, що залишатимуться небезпечними протягом тисяч років, досі немає ні в Україні, ні у світі.

Натомість в Україні навіть немає готових сховищ для проміжного (тимчасового) зберігання високоактивних відходів. Усе відпрацьоване ядерне паливо із трьох наших АЕС досі відправляється на зберігання та частково переробку до Російської Федерації.

В результаті переробки утворюються дуже високорадіоактивні відходи, їх закатують у бочки, і ці бочки мають повертатися для захоронення в Україну за планом уже в 2018 році. Але ж сховища для захоронення досі не збудували. Є лише проект такого сховища на комплексі “Вектор” у Чорнобильській зоні відчуження, але коштів на його спорудження ніхто не виділяє.

Також, не відкладається достатньо коштів на ліквідацію АЕС після того, як їх потрібно буде закрити. А те що відкладається, протягом десятиліть знецінюється на казначейських рахунках. Ну і звісно залежність, в першу чергу, від Росії.

Атомна енергетика України все ще залежна від РФ. Ми отримуємо паливо з Російської Федерації і, незважаючи на намагання отримати інших виробників, незрозуміло чи паливо Westinghouse зможе замістити російське паливо, і скільки це коштуватиме.

Зараз почалися розмови про будівництво блоків №3 та 4 Хмельницької АЕС. Намагаючись знайти європейських партнерів, уряд звернувся до чеської компанії Skoda JS, яка вже давно є частиною російської ОМЗ (Об’єднані машинобудівні заводи). Тобто, ми знову втрачаємо час на проекти та рішення, які не ведуть нас до енергетичної незалежності.

Наразі Україна як ніколи потребує радикальної зміни в енергетичному секторі. Коли ми проходимо через реформи, а старі радянські потужності, як у вугільній та і в атомній енергетиці доживають свого віку, саме час для створення незалежного, сучасного та безпечного енергетичного сектору із поступовою заміною старих ТЕС та АЕС на відновлювані джерела енергії.

А щоб атомні станції встигли “назбирати” кошти на вирішення проблем, які вони створили, необхідно переглядати тариф на атомну електрику, і чесно включати у нього витрати на вирішення проблеми відходів та демонтаж АЕС у повному обсязі. Інакше ці витрати ляжуть на державний бюджет уже в найближчому майбутньому та на плечі наших нащадків.

Автор: експерт з питань атомної енергетики ГО “Екодія” Ірина Головко
Джерело
Вернуться назад