Центри розвитку дитини в Ужгороді: необхідність чи батьківська примха?
21-11-2017, 19:11
Ми вирішили поцікавитись у психолога Наталки Касим, чому, на її думку, ситуація складається таким чином.
«Ніша розвиваючих центрів була незайнята, тому це було питання часу — коли вони почнуть відкриватися. Видно, просто бізнес дозрів до того, щоб повернутися обличчям до тих, кого раніше в рахунок не брали — до мам з дітьми. Інша справа, що якісно нашим дитячим центрам ще є куди рости, що персонал треба виховувати і вчити, а не просто підбирати тих, хто готовий працювати», – каже Наталя.
Також психолог додає, що мами з дітками відвідують подібні центри радше заради спілкування, тому що дітей до 6-7 років навіть в ігровій формі вчити не варто.
«Поява таких центрів – це швидше відповідь на запит про дозвілля жінок, в яких є маленькі діти. Тому що користь “раннього розвитку” дещо перебільшена, а от питання того, що мамам маленьких дітей нема куди піти, що вони довгий час перебувають в ізоляції, що в нас зовсім нема громадських просторів, де було б комфортно і безпечно всім, незалежно від віку і фізичних даних, де можна просто проводити час і спілкуватися, стоїть дуже гостро. Про ранній розвиток говорять багато, завжди знаходяться адепти навчання дітей з пелюшок і це пов’язано як з тим, що інформації про розвиток дітей в батьків мало, так і тривогою про успішність, про майбутнє дитини. Тому популярність у батьків цих центрів я розумію. Інша справа, що мало дискусій і інформації про те, що років до 6-7 дітей вчити, навіть в ігровій формі, не варто: це вік, виділений природою для іншого — для фізичного та емоційного розвитку, для знайомства з можливостями власного тіла і з іншими людьми, а не з іноземними мовами і цифрами-буквами.
Ужгородка Олена Дружиніна розповіла, що водить свою трирічну доньку до дитячого центру заради так званої соціалізації.
«Ми живемо в приватному будинку і друзів особлива у доньки немає. На майданчиках у дворах всі діти «свої» і не дуже хочуть спілкуватися з «новачками». На «розвивалках» доньці дуже подобається і вона б ходила туди щодня. Вони там малюють, ліплять, танцюють, співають, граються. Та й поки донька на заняттях, у мами є трохи часу для себе», – розповідає Олена.
Інша ужгородська мама – Вікторія зазначила, що в зовсім маленькому віці для діток немає нічого кращого за спілкування з мамою — ніякі розвиваючі заняття цього не замінять.
«Мені здається, що дуже велике значення має вік дитини. Я, коли була вагітна, як порядна мама, думала: “хай лиш народиться — буду кожен день ганяти по розвивайках”. Але, коли спробувала, то відчула трохи інше. Було нам місяців 6-8, коли спробували піти на заняття. Після першого ж заняття я зробила для себе висновок, що таким малесеньким діткам там робити нічого… Я просто зрозуміла, що можу дати своїй дитині у такому маленькому віці значно більше, ніж будь-хто чужий, на кого вона в принципі у цьому віці не зобов’язана реагувати. І от навпаки: зараз, під два рочки, я звернула увагу на великий інтерес до інших діток, на те, що я вже не весь світ для дитини, і, думаю, задовольнити цю природню цікавість якраз пора. От збираємось найближчим часом піти на якісь заняття. Але до року діткам на групових заняттях робити нічого. То більше мамам класно — в місто вибратись та на каву потім піти. А дітки найкраще розвиваються там, де їм безпечно, а безпечно їм з людьми, до яких вони прив’язані», – додає Вікторія.
Вернуться назад