Закарпатський кореспондент > Суспільство / Останні новини / Головні новини / ukrnet > Робота, що рятує життя: рятувальник із Закарпаття про надзвичайні випадки та робочі будні

Робота, що рятує життя: рятувальник із Закарпаття про надзвичайні випадки та робочі будні


24-10-2017, 10:27
Робота, що рятує життя: рятувальник із Закарпаття про надзвичайні випадки та робочі будні
Снігові замети, буревії, підтоплення, палаючі будинки… З усім цим доводиться щодня зустрічатися у своїй роботі безстрашним рятувальникам. Усі ми розуміємо, що їхня праця – неймовірно важка та виснажлива, вже не кажучи про її небезпечність. Звісно, далеко не кожен зміг би впоратися із завданнями, які щодня доводиться виконувати працівникам Служби порятунку.

Про те, що слугувало поштовхом до того, аби обрати для себе таку складну справу життя, про складні випадки у роботі, страхи та емоційні вигорання ми спілкувалися із Віктором Мучичкою, начальником державного пожежно-рятувального поста села Велика Добронь. Далі - пряма мова.

Про вибір роботи


Можна сказати, що рятувальником я став випадково. Після служби в армії я працював на одному із заводів у Мукачеві, однак після розпаду СРСР, потрапив під скорочення і втратив роботу. На той час чоловік моєї сестри працював у пожежній частині і саме він мені запропонував піти служити. У 1994-му році я вступив на службу на посаду водія, а наступного року було відкрите, точніше відновлене, нове пожежне відділення і керівництво направило мене навчатися на рятувальника.

Коли я приступив до служби у пожежній охороні, мені вже було 29 років, я був одружений і мав якийсь певний багаж життєвого досвіду. Я свідомо йшов на цю роботу і добре уявляв, якою небезпечною і виснажливою вона є. Розумів, яку відповідальність на себе беру і був готовий до цього, тому якихось труднощів при виборі роботи у мене не було.

Про вигорання і страхи


Чесно кажучи, особливо за своє життя під час виконання обов`язків ніколи не боявся, та й професійного вигорання, як такого, не зазнав. Звичайно, були певні складні періоди у роботі, на початку 2000-их. Тодішнє керівництво ставило якісь не до кінця реальні завдання: щось ремонтувати, лагодити. Фінансового забезпечення тоді майже не було, тому доводилося вирішувати ці питання за допомогою спонсорів та партнерів, шукати їх. От в тих умовах працювати справді було складно, тому виникали певні емоційні складнощі. Але й це все минуло.

Ставлення рідних


До вибору професії мої рідні поставилися нормально. Спершу, звісно, виникали якісь проблеми, дружина хвилювалася за мене й моє життя. Потім, як перейшов на щоденний графік, часто затримувався на роботі... Але вже у 2001-му році я влаштував дружину на посаду диспетчера пункту зв’язку частини. Тоді вона зрозуміла усі деталі моєї роботи: збагнула всю її відповідальність та важливість, зрозуміла, чому я затримуюся.

Думаю, що дружина завжди хвилюється за моє життя, коли я виїжджаю на ту чи інші надзвичайну подію. Вона знає, яка це робота, у чому її небезпека та ризики. Але що тут вдієш.

Страшні випадки


Це був 2001 чи 2002-ий рік. Загорання житлового багатоквартирного будинку у Чопі. У складському, підвальному приміщенні загорілися автомобільні шини. Це вже був вечір. На момент прибуття рятувального відділення пожежа вже була доволі потужною. Почали вигорати підвальні двері, було сильне задимлення та висока температура, а на балконі будинку - вагітна жінка з дитиною на руках. Це було страшно. Довелося рятувати їх за допомогою пожежної драбини. Потім у цьому ж будинку, в іншій квартирі, знайшли ще одну дівчину, під ліжком. На щастя, вона не постраждала.

Людські втрати

Село Цеглівка, пожежа у житловому будинку. Згорів чоловік. Це був перший випадок у моїй роботі, коли під час пожежі загинула людина. Коли виносили з будинку його тіло, морально було дуже важко. Але, на жаль, звикаєш до всього, і навіть до найстрашнішого. Доводиться. Можливо, не звикаєш, але ти знаєш, що мусиш це зробити, якби там не було.

Однак крім людських втрат, є й чимало врятованих життів. Звісно, це все не особисто моя заслуга, адже працюємо і рятуємо людей ми спільно з колегами.

Робота, що рятує життя: рятувальник із Закарпаття про надзвичайні випадки та робочі будні


Що змінилося


Якщо порівнювати роботу рятувальника 20 років тому і зараз, то особливо нічого й не змінилося. Робота не стала простішою. Хоча раніше, 15-20 років тому, ми виконували лише функцію пожежогасіння. Звісно, доводилося виїжджати на відкачку воли з колодязів, затоплених територій, підвальних приміщень... Але з переходом нашої служби з МВС у Міністерство надзвичайних ситуацій, значно збільшився обсяг роботи, кількість виїздів суттєво зросла.

Зараз, коли наша служба зазнала декількох реформацій і стала Державною службою України з надзвичайних ситуацій, ми є боєздатним підрозділом, який може допомогти кожній людині, яка потрапила до небезпеки та потребує допомоги рятувальників.

Зараз, підрозділи ДСНС виїжджають на ліквідацію наслідків ДТП, для відкачки води внаслідок паводків чи підтоплень, розкрижування дерев внаслідок буревіїв, допомогу водіям, які застрягли у снігових заметах, ліквідацію пожеж та інші надзвичайні ситуації, які трапляються на території області. Виникають і курйозні випадки: інколи люди звертають з проханням допомогти кішці, яка застрягла на дереві, дістати песика з колодязя, допомогти лебедям, які примерзли до криги… Різні випадки траплялися. Служба порятунку завжди готова прийти на допомогу тим, хто її потребує.

Про зміну діяльності й мотивацію


Я вже казав, що потрапив на цю роботу випадково. Однак полюбив її і сприйняв цілком серйозно. Тепер я розумію, що це справді моє покликання і справа мого життя. Про зміну професії ніколи не задумувався. Навіть більше, у мене є підлеглі, переважно це молоді люди, які так само, як і я, дуже вмотивовані і свідомі. Звісно, іноді доводиться з ними розмовляти про всю важливість, необхідність та небезпеку нашої роботи, однак всі мої колеги - відповідальні та розважливі рятувальники.

Ольга Беца, Закарпатський Кореспондент

Вернуться назад