Із-за Карпат до Дніпра: реформи очима закарпатських журналістів (ФОТО)
3-09-2017, 20:22
Дніпро… Це місто, яке квітне європейськістю, пахне українськістю та іноді нагадує про радянське минуле. Саме таким воно зустріло мене – одну з тих журналістів України, яка разом із колегами з Дніпропетровщини, Харківщини, Тернопільщини могли переймати досвід реформ у регіонах, перебуваючи на території мальовничої Дніпропетровщини. Звісно, нам показували все найкраще, і думаю, не обійшлося без ретуші, але все ж у «східняків» є чого повчитися.
Сонячна станція – як… соняшник
На 12 гектарах у селищі Підгородне (Дніпропетровська область) розкинулася перша в Україні сонячна станція Solar Park Pidgorodne. Її унікальність – трекерна система (єдина в Східній Європі; усього 261 трекер). Зведена, до речі, усього за півроку ще в 2012 р., а введена в експлуатацію 2013-го. Спочатку потужність становила 1645 кВт, згодом її збільшили до 2580 кВт/год.
За основу взята станція в Америці, але без системи стеження. Зокрема, на одному трекері є 40 модулів (кожен по 250 Вт). Модулі ж розташовані на фермі. Уся конструкція розрахована на вітрове навантаження відповідно до регіону. Відрадно, що станція – українського виробництва, за винятком актуаторів (складаються в горизонт і піднімаються) та редуктора (знаходиться під фермою).
Кращий прийом сонячної енергії забезпечує стаціонарний стіл, розміщений під нахилом 125 градусів. Це значно збільшує виробіток, однак у кожного регіону своя специфіка.
Схема розміщення продумана так, щоб не потрапляло тіньове навантаження. Кожні 10 хвилин конструкція зміщується на 3-5 см за Сонцем (навіть якщо небесне світило за хмарами, трекер визначає його положення). Для цього встановлено спеціальні датчики. Якщо, скажімо, насувається ураган, то трекери складаються й лежать горизонтально. А взимку, наприклад, на них немає снігу, оскільки конструкції нагріваються. Словом, сонячні батареї діють за принципом соняшника: зранку синхронно повертаються на схід, а разом із заходом Сонця трекери складаються.
У цілому станція потужністю 2645 кВт виробляє близько 500 тис. кВт енергії, яку продає за зеленим тарифом.
Найбільший виробіток забезпечує насамперед відповідна температура. Для Дніпропетровщини оптимальна становить 21-25 градусів за теплої погоди. Хоч іноді такого ідеалу можна досягти й узимку, приміром, коли йдеться про вплив сонячних променів та їх заломлення від снігу. Тобто основний акцент станції зроблено саме на генерацію енергії. Якщо ж мова про встановлення відповідних батарей на приватних будинках, то йдеться не лише про генерацію, а й про споживання. Так, нині такі системи дедалі більше популярні в Україні, адже дозволяють заощадити на власній електроенергії, ще й на цьому заробити, продаючи залишок. Звісно, установка доволі недешева, зате виправдовує себе за кілька років.
Загалом на Дніпропетровщині впровадження альтернативної енергетики демонструє щонайменше дві позитивні тенденції – заощадження майже півмільйона тонн вугілля (за рік) та підтримка чистого довкілля (адже система дає змогу уникати викиди парникових газів). Система справді ефективна, виробляє на 48 % більше енергії ніж статичні (нерухомі) аналоги. А ще стежить за Сонцем, як соняшник…
Лимони із Закарпаття, Європа в дитсадку та екскурсії для пенсіонерів
Закарпатські медійники долучилися до прес-туру «Досвід реформ по-дніпропетровськи: енергоефективність, децентралізація, електронне врядування».
Чимало цікавинок виявилося у селищі Слобожанське. Названа територіальна громада стала однією з перших в Україні, а ще чи не найпотужнішою за результатами вдалих реформ. Вони, селище Ювілейне та село Степове, об’єдналися в 2015 році. Нині населення – понад 14 480 осіб. А бюджет становить… 265 млн. грн. Тут здійснено ремонт у навчальних та медичних закладах, розбудовано сучасні спортмайданчики, створено чимало відділів, сприяють розвитку бізнесу у вигляді пільг тощо. Мешканці не хотіли стати окраїною міста, а тому зуміли направити децентралізацію в правильне русло.
Ще журналісти побували в Центрі надання адміністративних послуг виконавчого комітету Слобожанської селищної ради (надає 108 видів послуг, починаючи обстеженням і завершуючи виданням певної довідки) й комунальному закладі «Милосердя Слобожанської селищної ради» (пенсіонери безкоштовно користуються послугами перукарні; уже невдовзі для них організовуватимуть різні заходи, зокрема екскурсії; працюватимуть психолог та масажист), на будівництві сучасного спорткомплексу та дев’ятиповерхівки (невдовзі нові квартири з правом приватизації отримають 106 молодих сімей).
Ну а чи не найбільше вразив дитячий садок «Дивосвіт» (відкрили торік у вересні), розрахований на 220 малят. Вартість харчування від батьків – 20 грн/дітодень, а для дітей – гуртки з опанування англійської, розвитку творчості, вивчення народознавства, кімната психологічного розвантаження (за допомогою казок виявляють страхи й комплекси, відтак разом із малечею долають ці негативні явища), сольова кімната, комп’ютерний клас (спочатку, доки дитина не навчилася читати, використовують голосовий пошук; малеча виявляє креатив, слухаючи релаксаційну музику та вчиться працювати з QR-кодами), кабінети логопедів, ігрова кімната, зимовий сад, спортивна зала, міні-музей «Українська світлиця» (виховує в національно-патріотичному дусі), кабінет фізіотерапії тощо та… власний город. Так, вихователі разом із дітьми садять цибулю, кукурудзу, капусту, м’яту Отож малеча стежить за процесом росту рослин, уміє доглядати за флорою та вчиться берегти її. До слова, ще планують завезти із Закарпаття й вирощувати… лимони. Є попередня домовленість з однією з фірм. І такий «Дивосвіт» можна зробити всюди. Головне – бажання… Скажімо, такий город міг би бути в кожному дитсадку будь-якого регіону: затрати – тільки на насіння, зате користь довкіллю та дітям.
«Ветеранська» піца, осучаснення й бруківка з Грушевського
Запам’ятався також похід на будівництво сучасної котельні на альтернативному паливі. Вона посідає третю за потужністю сходинку в Україні. А зводять її в дніпровській лікарні № 9, причому без бюджетних коштів. Цікаво, що її топлять біомасою, а саме соняшниками, яких у регіонів більш ніж достатньо. Попіл забирають аграрії, отож результат – абсолютно безвідходне виробництво. Час експлуатації – 25 років.
Обід у «Pizza Veterano» вразив інтер’єром – великий тризуб в оточенні різноманітних нашивок із військової форми.
А в Дніпропетровській ОДА радо ділилися досвідом здійснених у регіоні реформ. Біля адміністративної будівлі створено унікальну алею, присвячену Небесній сотні й воїнам АТО. Увагу привертають великі, надруковані на потрійному склі, фотографії з війни, які просто не можуть залишити байдужим; бруківка, яка була на вулиці Грушевського в грудні 2013-лютому 2014 рр.; і постійно живі квіти біля стел загиблих. Фото Героїв навмисно розміщені хаотично. Цей психологічний прийом використано з кількох причин: 1) аби біля всіх воїнів завжди була більш-менш однакова увага людей та квіти; 2) щоб рідні загиблих, шукаючи прізвища своїх близьких, знайомилися й розділяли горе; 3) із метою «розмиття» негативної енергетики; 4) із будь-якого кутка, де б ми не стали, усієї алеї не видно, тобто людина мусить пройти всю стелу, аби побачити її повністю. І це теж без бюждетних коштів, усе – силами громади й меценатів. Цікаво й те, що надписи виконані кількома мовами (за винятком російської).
«Золота троянда», «розумні зупинки» та безконтактні тролейбуси
У центрі «Менора» бачили синагогу під назвою «Золота троянда», ознайомилися з особливостями життя єврейської громади (50-70 тисяч). Під час молитви в храмі чоловіки та жінки моляться в окремих залах (розміщені так, що жінки можуть бачити чоловіків, а чоловіки жінок – ні), євреї не вживають одночасно м’ясної та молочної їжі, не змішують 2 види злаків чи ж 2 види тканини, трублять у спеціальний інструмент, нагадуючи про наближення нового року, повноцінним уважають не чоловіків чи жінок окремо, а сім’ю, після молитви мають спеціальну трапезу. Ще вони не живуть минулим: його, безперечно, пам’ятають, але рухаються вперед, у майбутнє. Усі зали «Мінори» – світлі. Єдиний темний, де є Музей голокосту). А ще, якщо вийти на дах будівлі, а це 77 метрів висоти, мов на долоні відкривається ціле місто…
У Дніпрі нещодавно запустили безконтактний тролейбус. Транспорт рухається завдяки 4 блокам літій-іонних акумуляторів (зараджають наперед), обладнаний кондиціонерами та системами опалення. Це нешкідливий для довкілля проект; із пандусами, місцями для інвалідів та дитячих колясок; ще не потрібно ніяких зарядних станцій. Ціна – одна з найдешевших в Україні – 1 грн 50 коп. Проект ще на етапі апробації. Випробування високими температурами пройшов успішно, ще залишилося перевірити його на «міцність» узимку. Поки маршрут розрахований на 15 км, але ініціативу вдосконалюватимуть. Крім того, проїзд можна оплачувати й за допомогою смартфону.
І ще одна родзинка – «розумні зупинки». Це звичайні міські зупинки, але зі спеціальними відбійними стовпчиками (від удару транспортних засобів, тобто акцент на безпеку), електронним табло щодо прибуття «маршруток» за певними номерами й інформацією щодо дати, часу та температури повітря, зарядкою для мобільних телефонів, безкоштовним Wi-Fi, відеоспостереженням, стендом для гостей міста та обігрівачами UFO. У Дніпрі таких зупинок уже 9. Теж зведені за рахунок інвесторів. А на цей рік у бюджет міста закладено кошти для розширення мережі «розумних зупинок».
Враження підсумовували на «Дискусійному клубі» Дніпропетровської обласної організації НСЖУ за темою: «Регіональна журналістика – виклики і шляхи виживання». Про реформи, професійні стандарти та регіональну журналістику висловлювали позиції журналісти з різних регіонів.
Завершили експозицією «Шляхами Донбасу» в музеї «Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО». Філософське значення шляхів війни, символічність, унікальні листування нинішніх Героїв АТО, своєрідний девіз «Як не ми, то хто», виписаний на одному з блокпостів, цитати українських класиків, речі бійців, транспортні засоби, Донецький аеропорт, пекучі серцю історії…
На останній екскурсії прозвучало: «Дніпро – народний тил». І справді це місто з відчуттям патріотизму, любові до свого міста, а отже, й Батьківщини загалом. Це той міцний тил, що показує: реформи в Україні є, хоч, можливо, ідуть до нас дещо повільними кроками. Утім віримо, невдовзі поступу досягнуть усі регіони держави, а Закарпаття – зокрема…
Мирослава Гараздій,
«Закарпатський кореспондент»
«Закарпатський кореспондент»
Вернуться назад