Вхiд на сайт
Авторизацiя
» » Що робити, якщо хтось в сім`ї - тиран: думка закарпатського психолога

Що робити, якщо хтось в сім`ї - тиран: думка закарпатського психолога

Що робити, якщо хтось в сім`ї - тиран: думка закарпатського психолога
Чи поширене домашнє насильство в Україні, а зокрема на Закарпатті, та що робити, якщо хтось в сім’ї – тиран. Про це все ми говорили з психологом Наталкою Касим.

- Для початку, думаю, варто розібратися з дефініціями, адже прийнято вважати, що насильство – це тільки так зване фізичне насильство. Чи є таке поняття, як моральне насильство, і, якщо є, то в чому воно проявляється?
- Звичайно, є. Це, перш за все, тиск. Тиск емоційний, тиск психологічний. Це контроль, коли, до прикладу, одна людина контролює час, контролює гроші, контролює поведінку іншої людини.

- Це вже можна вважати насильством?
- Так, це можна вважати насильством. Це економічне насильство в тому числі, якщо ми говоримо про контроль грошей, контроль витрат, наприклад.

- Як бути в таких випадках, чи звертаються як до психолога?
- Так, до мене звертаються, але, на жаль, звертаються тоді, коли уже ситуація дуже складна, коли людина не витримує, коли людина не знає, що їй далі робити і куди далі з тим йти. Коли людина не розуміє, що відбувається, адже ніби ж все добре, є сім’я, діти, але щось погано. Дуже часто це якісь речі, які дуже важко пояснити, але коли копнути глибше, то там виявляється, що це є ситуація насильства.

- Певне, не коректно порівнювати, яке насильство є гіршим, а яке ні. Але якщо з випадками фізичного насильства можна звернутися в поліцію, адже воно помітне, можна зняти побої, то що робити у випадку морального насильства? Куди звертатися?
- На жаль, у нас ситуації морального і економічного насильства державою не розглядаються як насильство. Це така соціальноприйнятна нібито поведінка. Тому дуже важко для початку пояснити людині, яка потребує допомоги, що ось тут можна і треба допомогти. Крім того, дуже важко самій людині виявити і усвідомити, що це таки насильство, і вона потребує допомоги. Також дуже важко зрозуміти: а куди, власне, з цим іти? Можна йти до психолога, але психолог все одно не вирішить проблему.

- Чи не бояться жінки та, можливо, діти, говорити про це? І якщо бояться, то що варто зробити, аби страх був менший?
- Для початку, думаю, мали б бути хороші та якісні інформаційні кампанії про те, що не варто мовчати. Про те, що варто говорити про ситуацію, в якій людина переживає насильство. Дуже показово було, коли був флеш-моб «Я не боюся сказати», коли одна людина, фактично, запустила хвилю, а інші жінки почали говорити про насильство, яке пережили. Це був якийсь переломний момент, коли виявилося, що можна про це говорити, що це прийнятно, і що це такий певний спосіб отримати допомогу.

- Дуже часто в нашому суспільстві, на жаль, люди виправдовують насильника. Мовляв, жінка чи дитина самі винні, бо щось не так зробили. Чому так складається, що соціум, по суті, виправдовує насильство?
- Є дуже багато факторів, насправді, чому так склалося. Якраз сьогодні зранку я читала у Фейсбуці про один дуже показовий випадок у сусідній країні. Історія про те, що дівчина, яку зґвалтували двоє хлопців у клубі, була напідпитку, але сам статевий акт відбувався не за її згодою. І ось цих двох ґвалтівників ув’язнили на 9 років. Для наших країн, а у нас дуже схоже законодавство, це дуже багато. І це такий дуже крутий досвід, дуже крутий прецедент.

- Якось так складається, чи може це просто суспільна думка, що сімейні тирани – це завжди чоловіки. Чи справді це так? Чи може бути, наприклад, жінка-насильник, якщо ми говоримо про моральне насильство?
- Звичайно, такі випадки бувають. Їх менше, набагато менше. За статистикою, більше від насильства потерпають жінки, але є, звісно, ситуації, коли жінка є тираном. Але справа в тому, що чоловік у такій ситуації отримує більше підтримки соціальної від чоловіків. Вони більше «включаються» у ситуацію: «ну, та… ти підкаблучник, у тебе жінка стерво, але бідний ти, нещасний». А жінці дуже важко з цим, тому що їй кажуть: «б’є – значить, любить, що ти тут жалієшся, все в тебе нормально». Не завжди, звісно, так кажуть, але дуже часто.

- Чи є в Україні якісь служби довіри, як за кордоном, чи, можливо, телефони довіри, куди жінка або дитина може подзвони і сказати: «мене б’ють»?
- Так, є всеукраїнські телефони. На Закарпатті раніше діяла гаряча лінія, але зараз, наскільки мені відомо, вона не дуже працює. Але це потрібно перевірити.

Ольга Беца, Закарпатський Кореспондент
Ви зайшли як не зареєстрований користувач!
Додати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Напівжирний Похилий текст Підкреслений текст Закреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вставка посиланняВставка захищеної посилання Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера

Введть те, що бачите на зображенні: