Вхiд на сайт
Авторизацiя

Як у закарпатському селі колядують з... драконом (ФОТО, ВІДЕО)

Як у закарпатському селі колядують з... драконом (ФОТО, ВІДЕО)


Ми – на Хустщині, у селі Бороняво, що в якихось десяти кілометрах від райцентру. Ми спеціально приїхали сюди за тиждень до Різдва (бо в урочний день буде не до нас), аби подивитися, як «репетирують» колядницькі ватаги, що пізно ввечері 6 січня ходитимуть по селу з унікальною колядою, яку співатимуть під супровід… дракона.

Називається він, дракон себто, Шаркань – і вірте чи ні, існує така колядницька традиція лише в Бороняві. І раз на рік усім селом, а головно, у тих дворах, де є дівчата на виданні, на Шаркань чекають, як на диво. І воно трапляється, змій оживає і йде колядувати – разом із легенями, які цьогоріч планують женитися. Час від часу також із цією традицією артисти Боронявського клубу виїжджають – наприклад, в Ужгород на тематичний фестиваль, або до сусідньої Словаччини – там цікавляться не тільки своїм фольклором, а й чужим. А в Україні, на Закарпатті, боронявська Шаркань тим часом уже п'ять років здобуває собі звання нематеріальної спадщини – і ніяк не здобуде.

ХОЧУ, ЩОБ ЦЯ ТРАДИЦІЯ ЖИЛА, БО ЦЕ – НАША ГОРДІСТЬ

Показати нам колядування із Шарканню, розповісти про минуле та сучасне збереженої традиції, погоджується завклубу в Бороняві пані Людмила Бонкало. Ми заходимо до клубу, за годину тут мають зібратися хлопці, які ходитимуть цьогоріч із Шарканню – обіцяють нам заколядувати, як на Святвечір. А поки їх чекаємо, маємо змогу поговорити.


- Ми вже п'ять років проходимо комісію на здобуття статусу нематеріальної спадщини, – розказує пані Людмила. – Маємо велику надію, що в цьому році нам це звання таки дадуть. І це нам не тільки про честь і славу потрібно (хоча найперше саме через це, бо Боронявська Шаркань – справді єдина, такого більше нема ніде) – але разом із тим, можливо, у нас буде змога хоча б костюми придбати для артистів ансамблю, бо зараз за межами села виступаємо у зичених. (Удома на Святвечір хлопці, як колядують із Шарканню, одягаються по-сучасному: білі сорочки, штани, черевики – як до церкви чи на свято, – авт.).

Але чому я із цього почала: цей довгий процес проходження щорічних комісій мене змусив попрацювати над питанням – я опитала всіх старожилів – віком 85-90 років, котрі самі колись ходили із Шарканню у Бороняві, котрі пам'ятають, як їм батьки та діди розказували про свої коляди. Цікаво, що ніхто не розповів про походження цієї традиції – але усі як один кажуть, що в Бороняві ще не пам'ятають такого року, аби Шаркань не носили.

Хоча, із сумом зазначає Людмила Іванівна, сучасна молодь не дуже береться за продовження традиції.

- Мені доводиться їх збирати щороку, бо я хочу, щоби це жило, бо це – наша гордість. А у хлопців не горять очі… Хоча от коли запросили минулого року на колядницький фестиваль до Словаччини нас із Шарканню – уперше побачила, як у них очі загорілись – один перед одним зголошувалися.

ЗА ШАРКАНЬ ДАЮТЬ ДОБРІ ГРОШІ, АЛЕ ХЛОПЦІ УСЕ ПЕРЕДАЮТЬ НА ЦЕРКВУ

Правду каже Любов Іванівна: мовляв, не пам'ятають люди такого року в Бороняві, коли б Шаркань не оживала. Щороку ходять зі змієм дві-три громади легенів селом, і ходили навіть у часи, коли їх переймали та Шаркані ламали. Але ходили! На цей рік підуть дві Шаркані по селу – понесуть їх 20 хлопців, зайдуть приблизно у 20 дворів.


- Традиція така, що колядувати із Шарканню йдуть легені, які планують женитися – ті, що вже відслужили армію чи закінчили навчання, від 20-22 років, молодші вертепи носять. Збираються ватагою по 8-10 чоловік, беруть музикантів – баян, скрипка та Шаркань (цей дракон вистукує в ритм колядці). Зі змієм ідуть колядувати хлопці до дівчат, Шаркань до неї в хату несе та стукає нею саме той хлопець, хто із тією дівчиною любиться та планує її брати за жінку. Це його честь – добре відколядувати із Шарканню: він має мати велику силу в руках, аби того змія втримати, аби вправно ним поводити по хаті, нічого не перевернути – бо ганьба буде! У кожному дворі хлопці, що водять змієм, міняються. Йдуть колядувати по наперед складеному списку хат, і господарі оповіщені, що до них Шаркань прийде – чекають цього як свята. Ви би бачили, яка то радість для людей: збираються цілими сім'ями, сусіди приходять, це неймовірні відчуття! За коляду із Шарканню ґазди дають добрі гроші – по 500 гривень та пляшку горілки в бесаги. Гостять добре – але оскільки це Святвечір, то вечеря пісна й ні грама алкоголю: гріх, бо колядувати маємо завершити до опівночі, коли в церкві та монастирі починається святкова всеношна. А гроші, зібрані під час колядування, хлопці пополам – у нас дві церкви в селі, православна та греко-католицький монастир, то дають половину туди, половину – туди. Собі хіба горілку лишають!

ЯК ДІВКИ В ХАТІ НЕМА – ЯЛИНКУ ЗМІЄМ ПЕРЕВЕРНУТЬ, ЩЕ Й ТЕЩІ ЦОРКНУТЬ У ЧОЛО

Виглядає цей процес так: хлопці з музиками заходять у двір до господарів, співаючи Тропар Різдва («Рожденство Твоє, Христе Боже наш!»), із цим доходять до дверей, їх зустрічають господарі та заводять до хати. А тоді колядуємо колядку, під час якої водять Шарканню – «Радость нам ся являє, Діва Сина раждає! Небеса, небеса, небеса поють, поють! Ангели ся удивляють, пастиріє поклін дають Нарожденному». Під час колядування легінь, що тримає Шаркань, ритмічно вистукує нею в такт пісні – то треба уміти, бо цей ударний інструмент – не з легких. Під час заспіву хлопець водить змієм по хаті, нахиляє його до дівчини, трясе його головою, а дівка повинна потріпати Шаркань за язик, що висить із пащі, а до рота покласти цукерку. Легінь б'є Шарканню тільки на приспівах. Після цієї колядки співають ще одну – «Небо і земля» або іншу якусь відому, сідають до столу, а тоді прощаються, дякують та йдуть далі.


Якщо раптом приходимо у хату, а дівчини нема (вибігла кудись абощо), за це ялинку перевертають, колядуючи, із ялинки прикраси познімають та розкидають, або й майбутній тещі Шаркань по чолі цоркне – то так хлопці сердяться, мовляв, куди, мамо, дівку з хати пустили? Це вважається образою, виявленням неповаги. А ще давніше подушки перевертали на ліжку – оті, що пірамідою вистроєні були на ліжку. Але таке буває рідко.

ЖЕНЯТЬСЯ, ПЕРЕВАЖНО, ТОЇ Ж ОСЕНІ, АЛЕ ЧАСОМ І ПО П'ЯТЬ РОКІВ ШАРКАНЬ НОСЯТЬ

Питаю, чи обов'язково женяться – оці легені на цих дівках після коляди із Шарканню?

- Часто буває, що в цьому ж році й гуляють весілля – здебільшого, на осінь, – каже Людмила Бонкало. – Але є у нас хлопці, які по два-три роки із Шарканню до дівчат ходять, а не женяться, – каже Людмила Іванівна. – Як правило, щороку носять Шаркань нові хлопці – вони перед святами ходять тренуватися вибивати змієм – це не дуже легко, не хочеться осоромитися, як часом люстру розіб'ють. А на виступи чи фестивалі ходимо одним колективом – нам треба презентувати себе, треба, аби добре били Шарканню, попадали в такт, тримали паузи та ритм, красиво трясли головою змія…

Питаю, чи нема схожого звичаю по селах в окрузі?

- Ні, нема, навіть якщо хлопець із Боронява, а дівчина із сусідньої Сокирниці, то в сусіднє село із Шарканню громада колядувати ніколи не йде, – каже Людмила Бонкало. – Хоча знаємо, що у сусідній Румунії є схожа різдвяна традиція – там у деяких селах також носять змія під час колядування. Але із ним не заходять до хати, а просто стукають ним у вікно – наче викликаючи господаря. У нас це виглядає зовсім інакше.

Тим часом у клубі зібралися хлопці – різного віку, від 20-ти до 26 років. Людмила Бонкало виносить двох зміїв – одноголового та з трьома головами. Роздивляюся та тестую конструкцію: вона проста, це дощечки, збиті навхрест таким чином, що при натисканні на кінці змій витягується, а як відпустити – він знову складається. Важить конструкція наче й небагато: менший, одноголовий – 5 кг, триголовий – близько 7-и. Але коли випускаєш змія – ним важко управляти, потрібні певні навички, ну, й сильні руки: ним справді важко вистукувати.

- Це старі Шаркані, їм понад 50 років, вони вже багато разів ламалися – тоді майстри або доточують дощечки, або вкорочують змія. Зроблені з липи – беруть спеціально легке дерево. Дубовий би довше прослужив, але буде надто важкий, – пояснює Михайло Берец, який уже 5 років носить Шаркань до боронявських дівчат – та все ніяк не вжениться. Але тепер от запевнив: цей рік уже точно востаннє!

ДИВИСЯ, МАЙБУТНЯ ЖОНО, ЯКИЙ ВІН – Я!

Зрештою, за нашими розмовами колядницький гурт починає для нас дійство із Шарканню. Поки одні хлопці співають разом із Людмилою Іванівною, двоє вистукують Шарканями. А ми маємо змогу збоку за цим спостерігати.

І що вам сказати – відчуття неймовірні! Це навіть при тому, що ми не в ґаздівській хаті, а в клубі, і дівчина – не справжня наречена, а тільки грає роль. Але справжні хлопці, які тримають ці Шаркані й виконують руками оцей ритуальний маріонетковий драконячий танець перед дівчиною. Мимоволі любуєшся їхньою вправністю та силою: коли хлопці водять змієм у просторі перед собою, трясуть його головою – він оживає. А під час приспівів, коли настає час ритмічно вистукувати змієм, видно, наскільки це справді фізично важко – як прогинаються молодецькі спини, як грають м'язи. І як це красиво, граційно! Як естетично виглядають оці рухи молодецького тіла! Це справді добра нагода показатися у всій красі перед майбутньою обраницею: дивися, мовляв, моя жоно, от який він – я! Це демонстрація себе перед дівчиною у дозволених традицією рамках – на виду у майбутніх родичів та молодецької громади. І чудово, що цей звичай живе зараз – бо сучасна культура мало дає молоді схожих нагод. А такі моменти справді запам'ятовуються на усе життя, про них потім дітям розказують. Тому боронявським дівчатам, що мають таких боронявських хлопців, можна сміливо по-доброму позаздрити.

- Я дивлюся на молодших за нас хлопців, і не маю переконаності, що вони за два роки теж носитимуть Шаркань, – каже Ярослав Можарович, легінь, який цього року теж укотре вже понесе до дівки Шаркань. – Якісь вони мляві, худі, слабі… Але водночас хочеться, аби ця традиція у нас жила, – каже Ярослав. – Такого ж більш ніде нема, хіба в Китаї оті дракони. Але де той Китай! А це – наше, рідне, своє, боронявське! Я гордий від того, що мій няньо носив Шаркань, я ношу, і стоятиму на тому, аби мої діти теж носили! – каже легінь.

БОРОНЯВСЬКА ШАРКАНЬ ЩЕ ЧЕКАЄ СВОЇХ ДОСЛІДНИКІВ

А ми після «репетиційної» коляди дякуємо за можливість доторкнутися до збереженої унікальної традиції й їдемо собі. Хоч питань – ще більше, ніж перед дорогою туди. Чому – змій? І чому – на Різдво?

Людмила Бонкало ще в клубі розповіла, що шукаючи пояснення про походження традиції, вивідала у старожилів переказ про те, що цього змія-шарканя у колядницьку традицію ввели монахи (на території села кількасот років діє монастир).


- Казки такі ходять по селу, що колись, кажуть ще 300 років тому, побудували в Бороняві монастир. Православний – це зараз він греко-католицький (але громади у нас добре живуть). Ото, поселилися там монахи і вони посилалися на слова з Біблії. У Псалтирі, в 17-й кафизмі (частина Псалтиря, – ред) зазначається, що коли народився Ісус Христос, усе на землі раділо – усе, і навіть змії. Вони посилалися на це, і є перекази, що спочатку ці брязкальця-змії саме під цю колядку задзвеніли під стінами монастиря, на доказ того, що всі, навіть змії, радіють Нарожденному. Так вони хотіли доказати ту радість і пускали Шаркань біля стін монастиря наверх. «Радость нам ся являє, Діва сина Раждає» – із тих часів і досі ця колядка колядується лише на Святвечір і лише з Шарканню. Можливо, потім ця традиція у селі набула такого вигляду – але того вже нам ніхто не скаже.

Мені це пояснення видалося і таким, що намагається втиснути у християнські рамки народну традицію – скажімо, як і взагалі колядницьку, що була від початку язичницькою. Адже відомий факт, що змій у християнській традиції – зовсім не позитивний персонаж, ми його зустрічаємо потоптаним такими християнськими героями як Георгій-Юрій Переможець чи Архангел Михаїл, власне, змій – це антипод Христа, чого б це раптом йому витанцьовувати на честь його народження?

Іван Хланта, закарпатський фольклорист, який уперше описав цю традицію в наукових виданнях, каже, що закарпатська Шаркань ще чекає своїх дослідників.

- Я вперше описав цей звичай ще на початку 90-х років. Це справді унікальний факт, що цей звичай – за своєю природою розважальний, світського характеру, зберігся тільки в одному селі. Примітно, що самі боронявці кажуть, що існував він тут із незапам'ятних часів. Саме слово шаркань – угорське, воно означає «дракон». А от як можна цей звичай пояснити, як прояснити його етимологію – на це все ще потрібно пролити світло. Закарпатська Шаркань ще чекає своїх дослідників.

ЧИ ТА ЦЕ ШАРКАНЬ, ЩО Й У ЗАКАРПАТСЬКИХ КАЗКАХ?

А крім цього колядницького звичаю, закарпатці добре знають змія-шарканя із казок. Таких є маса і в горян, і в долинян. От наприклад, «Таємниця скляної гори»: «А недалеко від столиці була скляна гора, і така височезна, що верхом сягала до самого неба. А на тому верху мали пристановище змії-шаркані. Один шестиголовий, другий – восьмиголовий, а третій мав цілих дванадцять голів! Якоїсь ночі всі три змії-шаркані прилетіли у царський палац, украли прекрасних трьох царівен та й понесли на скляну гору, де в кожного змія був дуже красний замок. І ще от – у «Казці про силача Івана»: «Почувся Іван, що баба-шаркань украла три царські дівки й зробила їх жонами своїх синів... Іде Іван глядати бабу-шарканя і насамперед потрапив до старшої дівки. Поклонився, а вона заплакала: – Йой, тікай скоро, бо прийде мій чоловік-шаркань та тя вб'є. У нього три голови».

І якщо провести паралелі саме з казками, то всюди ми маємо героя, який приборкує змія – а також дівчину, заради якої це зроблено (або яку від змія урятовано). Чи мають ці сюжети стосунок до цієї боронявської традиції, чи ні – тут, видно, не одного доктора наук треба спитати. Тому, власне, й запрошуємо цим репортажем до публічного обговорення. І маємо надію, що цьогоріч закарпатську Шаркань таки визнають нематеріальною спадщиною. Це допоможе традиції, як мінімум, стати відомою по всій країні – своє треба знати й берегти.

А тим часом, зараз – коли ви читаєте цей репортаж – боронявці носять свою Шаркань, колядуючи «Радість…» І радість справді – бо Христос ся рождає. Славімо його – так, як це уміли робити наші предки! Будьмо достойні!

Тетяна Когутич, Ужгород-Бороняво.

Фото і відео - Сергія Гудака

Як у закарпатському селі колядують з... драконом (ФОТО, ВІДЕО)
Як у закарпатському селі колядують з... драконом (ФОТО, ВІДЕО)
Як у закарпатському селі колядують з... драконом (ФОТО, ВІДЕО)
Як у закарпатському селі колядують з... драконом (ФОТО, ВІДЕО)
Як у закарпатському селі колядують з... драконом (ФОТО, ВІДЕО)




Джерело

Ви зайшли як не зареєстрований користувач!
Додати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Напівжирний Похилий текст Підкреслений текст Закреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вставка посиланняВставка захищеної посилання Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера

Введть те, що бачите на зображенні: