"Мені в це не вірилось": закарпатка розповіла про переваги "райського" життя та як їй працюється на МальдівахЗа цей час дівчина освоїлася у місцевому середовищі творчої молоді, організовувала акції на підтримку України і навіть презентувала власну фотовиставку та фотокнигу. Нещодавно мандрівниця вирішила зробити невелику перерву і приїхала додому, в Тячів. Ми скористались нагодою і попросили Ніку поділитись досвідом і порадити, як знайти роботу на одному з найгарніших курортів світу. Ніка, як Ти потрапила на Мальдіви? Абсолютно випадково. У мене взагалі не було мети їхати працювати за кордон. Але з попередньої роботи у Києві мене звільнили з поясненням, нібито в мене «бракує іскри в очах до роботи». Того ж дня у липні 2013-го в одній з груп у Фейсбуку я знайшла вакансію «менеджер з продажу туризму на Мальдівах». Подала заявку і через півтора місяці вже летіла туди. Які вимоги ставили до претендентів? Обов’язковим було знання англійської мови. Але співбесіда проходила українською у Києві, оскільки компанія мала тут свій офіс для проведення піар-компаній і найму людей. Мій рівень англійської навіть не перевіряли, але в мене з цим все гаразд. Співбесіду я пройшла. Я мала великий досвід роботи у сфері продажів. Мабуть, це зіграло свою роль. Тут, в Україні, підписала контракт на два роки. Чи важко було адаптуватись до життя в екзотичній країні посеред Індійського океану? Я б сказала, що це країна «всередині ніде» (за аналогією з англійським виразом «in the middle of nowhere»). Тому що це острівна країна. Столиця Мале розміром у наш Тячів – два на два з половиною кілометри. Там зовсім інший клімат, інша культура. Але люди дуже привітні, тому мені не було важко. Правда, було враження, ніби я уві сні і от-от прокинусь. Мені завжди хотілося потрапити на оте нереально блакитне море і білі пляжі з картинок у соцмережах. І коли нарешті опинилася там – мені в це не вірилося. «Прокинулася» лише через три місяці. У чому полягала твоя робота? Це були продажі турів та бронювання готелів. Наша компанія була посередником між турагентствами та власниками готелів. Писали з усього світу, а я обробляла заявки переважно з країн СНД – Україна, Росія, Казахстан, Узбекистан. Нам надсилали запити і приблизний бюджет, а ми підбирали варіанти. Спочатку це було дуже важко, тому що на Мальдівах близько 200 готелів. З 50-ма ми співпрацювали, але затямити їх рівень цін і умови спочатку здавалось нереальним. А з часом все це запам’ятовується. Ми прораховували тури і відправляли замовникам. Якщо це їх влаштовувало, приймали оплату. Водночас контактували з готелями. Перші півтора року я жила у столиці. А наступні півтора – у готелі на острові. Загалом, на Мальдівах є два види готелів: «один острів – один готель», на території якого є гуртожиток для персоналу з їдальнею. Другий тип – ті, що знаходяться на місцевому острові, де співробітникам надають житло окремо від готелю. Яким був графік роботи? В турагентствах нема нормованого робочого графіку. У нас були дві зміни – з 9 до 18.00 або з 10-ї до восьмої. Але під час ажіотажу перед Новим роком, Великоднем, травневими святами бувало таке, що на роботу приходили в 9 ранку і повертались о 9-й вечора, без обідньої перерви. А якось перед травневими з трьох людей, які обробляли заявки з країн СНД, на роботі залишилася тільки одна я. Йшла на роботу в 10 ранку, а поверталася о 10-й вечора. Але до цього звикаєш, і немає нічого складного. Головне – знати англійську мову. Спочатку стикалася зі складнощами у плані ділового листування, бо не мала такого досвіду. Зате зараз підтягнула англійську до такого рівня, що можу без труднощів працювати в англомовному колективі. А що скажеш про місцеву кухню? Перші три дні ми з подругою Дашею, яка також приїхала зі мною з України, плакали, бо не могли нічого їсти: їжа дуже гостра. Місцеві їдять перець чилі, привчають до нього дітей з дворічного віку. У них він за гостротою на третьому місці у світі. Їхнє «трішечки чилі» – це як наш міцний бограч! Не знаючи про це, ми спочатку взагалі не їли. А потім почали просити: тільки жодного чилі. В об’єктиві камери – столиця Мальдів Чи був у тебе час на дозвілля? Як ти його проводила? У перші півтора року, коли я жила у столиці, ми з Дашею познайомились із творчою молоддю Мальдів, мали нагоду спостерігати, як вони готуються до масштабного фестивалю, що в перекладі має назву «фестиваль, організований дуже швидко», тобто за два тижні. Ці люди заразили нас своєю креативністю та енергетикою. Я почала вивчати фотографію. Захоплювалась фото ще зі шкільних років у Тячеві, але там зацікавилась більше. І через рік навіть узяла участь у мистецькій виставці-продажу«Arts and Сrafts Bazaar», де презентувала свої фотознімки і фотокнигу, присвячену столиці Мальдів Мале. Чому саме Мале? Тому що багато моїх місцевих друзів не могли зрозуміти, як я можу спокійно і весело перебувати у цьому місті. Справа в тому, що в містечку розміром, як Тячів, живуть 150 тисяч людей. Воно перенаселене і перезабудоване. І місцеві не бачать у ньому нічого цікавого. Їм було дивно, як місто може не набридати. Своєю фотокнигою я показала, що і в обмеженому просторі столиці може бути цікаво. Спілкуючись з місцевою молоддю, влилася в місцеве середовище. І хоч я християнка, а вони мусульмани, це не заважало. Всі мої тамтешні друзі темношкірі, але коли починаєш з ними спілкуватися, різниці не бачиш, бо вони дуже відкриті, добрі і креативні. Чим ще вразили Мальдіви? Оскільки це мусульманська країна, то там діє сухий закон. Алкоголь є тільки в готелях типу «один готель-один острів». Але заборонений плід завжди солодкий, і тому насправді алкоголь там є, але коштує занадто великі гроші. І п’ють його місцеві лише вдома. Тому у перші три місяці мене вражало, що по вулицях ходять тільки тверезі люди. І посміхаються не тому, що напідпитку, а тому, що вони такі є, – щирі і привітні. «Мальдіви підтримують Україну» На Мальдівах щось знають про Україну? Чудово знають про Шевченка, але, на жаль, не Тараса Григоровича, а Андрія. Бо це нація, яка дуже любить футбол. На кожному острові у них є футбольне поле. Ми приїхали у серпні, а в листопаді в Україні почався Майдан. Взимку, коли у Києві вирували буремні події, мешканці Мальдів відслідковували те, що відбувалося в Україні. Але до них доходила інформація не з першоджерел, а перекручена різними мас-медіа, і російськими в тому числі. З певних причин мешканці Мальдів вороже ставляться до Америки. Тому спочатку вони вважали, ніби все, що відбувається в Україні, фінансують США. Нам з Дашею було важко їх переконувати, що Майдан – це повстання проти корупції. Тоді ми створили сторінку на Фейсбуку під назвою «Maldives support Ukraine». Щодня, у вільну хвилину, шукали статті з незалежних джерел, спілкувалися з українськими та закордонними журналістами, щоб дізнатися, які з них заслуговують на довіру. Знайомі розповідали, що їм це дуже допомогло зрозуміти ситуацію. Наші друзі писали послання українцям. Такі акції на підтримку України проходили біля графіті, присвяченому Євро-2012, де фігурувала Україна. Ще й зараз туристи, які приїжджають на Мальдіви, дізнавшись, звідки я, цікавляться ситуацією в Україні. Єдині, хто не питає, – це росіяни. Хоча дехто таки казав, мовляв, «дуже прикро, що так сталося». А доводилось зустрічатись із земляками-закарпатцями? Так, як з’ясувалося, там працює знайома моєї сестри, теж із Закарпаття. Ми підтримуємо зв'язки, привозимо одна одній, коли щось потрібно. А якось на Різдво зібралась велика група українців, співали колядки під гітару – це було неймовірно. Ще згадалося: у нашому готелі робили ремонт підрядники з Чехії. І прибула бригада наших закарпатських хлопців, там були навіть земляки з Тячівського району. Ми познайомились і відтоді теж підтримуємо дружні стосунки. Два способи знайти роботу на Мальдівах Що б ти порадила людям, які теж хотіли би попрацювати на Мальдівських островах? На Мальдівах працює багато українців. Якось в регіональній лікарні зустріла лікаря зі Львова. Оскільки велика частина туристичного ринку припадає саме на російськомовних туристів, є попит на російськомовний персонал. Є два варіанти знайти роботу на Мальдівах. Перший: шукати вакансії вдома, а потім їхати. В такому разі копії документів (диплом, довідка про несудимість з поліції, закордонний паспорт, резюме) надсилаються в електронному варіанті з перекладом. Якщо тебе беруть – компанія оплачує квитки, одразу виготовляють робочу візу, надають проживання, оплачують частину харчування. Плюс платять зарплату. Тебе зустрічають і показують житло. Документи не забирають. Але щоб бути впевненим, що наші документи не поцуплять з квартири, ми залишали їх у сейфі в офісі. Другий варіант – зібрати валізу, їхати і шукати роботу на місці. У такому разі ти купуєш дорогий квиток за тисячу доларів і не знаєш, куди їдеш. Візу виготовляти не потрібно. Після прильоту в аеропорту ставлять штамп – це і є віза на перебування на 30 днів. Можна її продовжити, але з такою туристичною візою не можна працювати. За цей місяць можна спробувати знайти собі роботу, пройти співбесіду, і тоді роботодавець купує квиток, наприклад, у Шрі-Ланку. Бо щоб виготовити робочу візу, треба виїхати і знову заїхати до країни. Єдине: коли ти прилітаєш на Мальдіви, у тебе має бути зворотній квиток і вказана адреса, де зупиняєшся. Після відпустки плануєш повертатись до райського куточку? Так, в мене звідти кохана людина. І там немає зими, завжди тепло. На Мальдівах людей цінують. Якщо ти здобуваєш досвід у різних сферах, в Україні тебе вважають нестабільною людиною, а не працівником, який більше знає. А там цінують креативність, самостійність, прагнення вчитися. У нас це не цікаво, а креативність та самостійність означає, що ти любиш сперечатися і лізеш поперед батька в пекло. Тому там знайти спільну мову з людьми набагато легше, і зарплата достойна. У моєму відділі працювали люди зі Швеції, Словаччини, Словенії, Китаю, Мальдів, Австралії. У кожного своє бачення, свої ідеї. Тому досвід, який я здобуваю там, набагато цінніший, ніж тут. У Тячеві для того, щоб вижити, треба вигадувати якийсь свій маленький бізнес, а прожити на зарплату у 2 тисячі гривень з сьогоднішніми цінами неможливо. Чи змінили Тебе Мальдіви? Тут складається враження, ніби потрапляєш в зовсім інший світ: інша культура, звичаї. Після трьох років на Мальдівах уже не можу дозволити собі вдягнути занадто короткі шорти чи відверту сукню. В мене з’явилася повага до свого тіла, до людей, які сприймають світ інакше, ніж ми. Ще острови мене дуже заспокоїли. Раніше я була непосидою. Коли приїжджала в Тячів, мене зловити вдома ввечері було нереально. А останні півтора року провела в обмеженому просторі острова. Це було морально складно. Тому наразі я вдома, просто насолоджуюся свободою. Поділись, будь ласка, творчими планами. Я працюю над другою фотокнигою, яку сподіваюсь видати у Києві. Дуже сподіваюсь, що вона допоможе людям знайти себе і повірити у свої сили. Спілкувалася Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua |
||||
128-я бригада, авто, АТО, взятка, винарня, вино, гандбол, гороскоп, граница, депутат, дзюдо, ДТП, Закарпаття, Закарпатье, курс валют, курьез, ліки, Мир, Москаль, Новий Рік, Новини Закарпаття, Отдых, политика, пророчество, развлечения, религия, скандал, спорт, традиция, турист, убийство, ужгород, Україна, Украина, футбол, Хокей, шафрани, Шок, шоу, Эксклюзив
Показати всі теги {link}
Показати всі теги {link}
Ви зайшли як не зареєстрований користувач!
|