Вхiд на сайт
Авторизацiя
» » Вік прожив, а почувається юнаком: 100-річний ужгородець – про долю, роботу, любов і довголіття (ФОТО)

Вік прожив, а почувається юнаком: 100-річний ужгородець – про долю, роботу, любов і довголіття (ФОТО)

Вік прожив, а почувається юнаком: 100-річний ужгородець – про долю, роботу, любов і довголіття (ФОТО)
Такі люди здаються легендою… Цілих 100 років насиченого життєвого досвіду за плечима – і все той молодечий запал! Та коли в привітаннях бажаємо рідним «сотню літ», то підсвідомість вимальовує це як казку… Але ужгородець Микола Деревляник, який нещодавно відзначив 100-річний ювілей, доводить – якщо любити життя так сильно, то й воно полюбить тебе!

Зрілий віковий рубіж закарпатець переступив 22 жовтня. Народився ще в далекому 1917-му в місті Кобо (Угорщина), у сім’ї залізничника. І якщо та дата видається нам однією з-поміж інших, що у підручнику з історії, то пан Микола пригадує все від дитинства з достеменною точністю.

Про життя розповідає – ніби читає літопис

Хто слухає його розповіді, не припиняє дивуватися: він пам’ятає деталі, дати, імена й по батькові всіх, із ким хоча б раз довелося мати справу... Про події з життя розповідає жваво та з приємністю. І все в хронологічній послідовності – ніби справді літопис читає.
Проте не завжди життя було встелене шовком… Коли хлопчику було 10 місяців, померла його мама. Микола Яношович вважає, що вона так рано пішла з життя, бо свій вік віддала йому.

Вік прожив, а почувається юнаком: 100-річний ужгородець – про долю, роботу, любов і довголіття (ФОТО)Згодом батька перевели на роботу на Рахівщину. Трохи Микола з братом жили в родичів, а коли тато одружився вдруге, у родині народилося ще четверо дітей. З 1921-го року жили в Буштино. Різниці в ставленні до юних членів сім’ї не було. Як каже Микола Яношович: «Ми все були во єдно», тож йому разом із братом Іваном дружина батька стала другою мамою.
Коли Миколі було 15, разом із батьком поїхали в Прагу, де й побачив самого Масарика! Через 4 роки пішов служити добровольцем у чехо-словацьку армію. Про ці часи також згадує з приємністю, адже, переконаний, кожна життєва віха – великий подарунок долі.
Особливо пронизана пам’ять чоловіка спогадами про робочі будні.

Розповів, що у 1939 році розпочав свою трудову діяльність на пошті в Хусті. «Основна моя спеціальність тоді була радист-телеграфіст. Уже в 1940 році став там головним касиром», - каже пан Микола.


Любов і після смерті буває

Наступного року році одружився з дівчиною Марією з Перечина. Вона саме працювала в Хусті. Пригадує, закохався, як тільки побачив. Вона саме йшла повз, повертаючись із церкви. Скромно відзначили весілля, бо ж війна. Далі прийшла повістка… Досі з болем пригадує той час і втрати на фронті. Коли 1943-го народилася його Любочка (тільки так називає доньку), відпустили побачитися з дитиною і знову назад… Коли повернувся, місто над Тисою не впізнав, скільки було понищено… Дружина Марія важко хворіла, лікарі навіть радили змінити клімат. Тож родичі з Перечина покликали сім’ю перебратися ближче до них. Керівництво Миколи не заперечувало, так, у 51-му переїхала сім’я Деревляник Ужгорода. Поміняли великий особняк на однокімнатну квартиру в центрі міста, але про переїзд жодного разу не пошкодували. Тож уже 67 років пан Микола проживає тут.

Болючою сторінкою була хвороба дружини Марії. «Я майже не пам’ятаю мами, часто хворіла, була в лікарні. Батько на собі тягнув усе: і домашнє господарство, і роботу, і дім…», – пригадує дочка Любомира.

Важко пан Микола переживав смерть другої половини… «Він був у великій депресії. То справді сильна любов була. Мені здається, він і тепер її любить. Завжди ходив на кладовище. На могилі мами й листочок не міг упасти…», - додає пані Любомира.


Вік прожив, а почувається юнаком: 100-річний ужгородець – про долю, роботу, любов і довголіття (ФОТО)


З улюбленої роботи й у відпустку не вигнати!

Рятувала сама природа, енергія якої й давала сили жити далі. Розповідає, коли з роботи казали йти у відпустку, давали путівки, то надавав перевагу Карпатам. Йшов у гори, в ліс, сам із наметом. Брав харчі й міг там жити тижнями. Бувало, й сам. Микола Яношович зізнається, що саме природа й давала енергію, сили та здоров’я. Та ще й яке! Михайло Деревляник ніколи не звертався до лікарів, хіба що коли зламав ногу в 89 років. У лікарні всі були здивовані – в чоловіка навіть не було медичної картки!

Кількадесят років бездоганно пропрацював на Ужгородському поштамті. «Коли проходжу повз каси, бачу ті вікна, ришітки – це особливе відчуття. Мені кожна стіна знайома… Я просто мчав на роботу! Тримав головну касу, як добрий ґазда свої коні», - з приємністю пригадує Микола Яношович. Каже, ревізорів не боявся. Завжди був переконаний у правильності своєї роботи, й колеги цінували професіоналізм і добру вдачу пана Миколи.

Зізнається останніми роками завжди мав одне бажання – екскурсію будівлею поштамту. І ця мрія здійснилася – колектив пошти привітав колегу-ювіляра з поважною датою і разом пройшли пам’ятною для пана Миколи будівлею.

«Приходжу рідко на пошту – за пенсією або плачу комунальні – бачу в вітрині листівки, але мої карточки, які я поширював, були набагато гарніші. Я ще пару маю, беру в руки – милуюся тими зображеннями. Наприклад, де намальовано Рахівщину і відправлення ягнят на полонину. То велике торжество…», - розповідає ювіляр.

Вік прожив, а почувається юнаком: 100-річний ужгородець – про долю, роботу, любов і довголіття (ФОТО)


Каже, колеги завжди балували і любили – як адміністрація, так і всі інші працівники поштамту. Постійно його нагороджували відзнаками за професійні заслуги, буквально силою змушували кудись їхати на відпочинок… За життя дружини хіба іноді відправлялися в далекі подорожі. Одного разу навіть потрапили на корабель «Адмірал Нахімов». Уночі плили, а вдень пришвартовувалися то в Сухумі, Батумі, Ялті, Севастополі, Одесі… Проте рідні Карпати все одно були найкращим відпочинком.

Щоб прожити сотню років, треба…

У хаті – взірцевий порядок, як розповідає донька, Михайло Яношович сам усьому дає лад, любить чистоту і порядок, проте сердиться, коли рідні пропонують у чомусь допомогти.

Вік прожив, а почувається юнаком: 100-річний ужгородець – про долю, роботу, любов і довголіття (ФОТО)Незважаючи на поважний вік, Микола Яношович має світлий розум та добру пам'ять, обожнює природу, ліс, любить людей і каже, що ніколи не мав ворогів. Ще дотепер ходить щонеділі з рідними – а це чотири покоління – до римо-католицького собору на службу. Секрет свого довголіття описує просто: безмежна віра у Бога, любов до природи та людей.

Але також багатьох цікавить, який розпорядок дня в цього натхненного чоловіка, як він харчується, що робить… Одним словом – секрет довголіття. Цікавлячись у ювіляра про це, ми почули особливу відповідь, яку варто було б, як кажуть, намотати на вус.

«Усе життя я шанував свій шлунок, ніколи не переїдав, а тепер всі органи шанують мене. Якби я їв іноді стільки, скільки хоче, то б у двері не влазив. Вечеряю в 16-й годині. Їм усе, бо все люблю», - розкриває карти довгожитель.

А його дочка Любомира додає: «Я його за все життя не бачила батька випившим, ніколи не підвищував голос. Дуже позитивна людина. Зі мною в нього особливий зв’язок – розірве його лише Бог. Та й узагалі – в мене таке відчуття, що він мене крізь усе життя переніс на руках».

«Я у свої двадцять… Ой, у сто…»


У свої сто чоловік залишається допитливим, дивиться новини, цікавиться сучасним життям. Розмірковує пан Микола і про політику, суспільство, владу… Справді ж бо – має з чим порівняти. Каже: «Я така людина – своїм життям завжди був задоволений. За часів Чехословаччини жилося добре (Масарик любив свій народ). І тепер не зле… Хоч нині, кажуть, демократія, – але під чужою шкурою! Ото не демократія, що тут робиться», - вважає столітній мислитель.

Правду кажуть: життя прожити – не поле перейти… Позаду – значний шлях. Та найголовніше в цьому те, що Микола Яношович не втрачає душевної молодості.

Вік прожив, а почувається юнаком: 100-річний ужгородець – про долю, роботу, любов і довголіття (ФОТО)


«Я своїм життям щасливий і дякую Богу, що дав мені таке здоров’я, що у свої двадцять… ой, у сто – не почуваюся на цей вік. Мене все цікавить, і малим був допитливий. Я життєрадісний. Майже 50 років – половину життя – провів на улюбленій роботі на пошті. Там я свій мозок так «нашпигував», що він і тепер мені вдячний, голова нічого не хоче забути», - підсумовує ювіляр.

На його долю випало чимало випробувань, але Микола Яношович не втратив оптимізму, бадьорості духу, почуття гумору. Він і досі радіє життю і людям. А ті, своєю чергою, щиро бажають йому та його рідним здоров’я й довгих літ життя.

Юлія МЕДЮХ

Ви зайшли як не зареєстрований користувач!
Додати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Напівжирний Похилий текст Підкреслений текст Закреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вставка посиланняВставка захищеної посилання Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера

Введть те, що бачите на зображенні: