Вхiд на сайт
Авторизацiя
» » Великодня обрядовість на Закарпатті: як у давнину святкували Воскресіння Господнє

Великодня обрядовість на Закарпатті: як у давнину святкували Воскресіння Господнє

Великодня обрядовість на Закарпатті: як у давнину святкували Воскресіння Господнє
Великдень — найдавніше і найбільше свято в Україні, яке символізує Воскресіння Ісуса Христа. Цей день також називають Пасхою. Здавна великодня обрядовість відігравала важливу роль у житті всіх християн.

Це найбільш значуще церковне свято, яке відзначають і православні, і католики. Цим днем завершується Великий піст. Воскресіння Ісуса Христа з мертвих є символом вічного життя, перемоги над смертю і очищення від гріхів.

У давнину святкування Пасхи дещо відрізнялося від сучасного. На Закарпатті збереглося чимало переказів про підготовку та святкування Великодня.

Великодня обрядовість на Закарпатті: як у давнину святкували Воскресіння Господнє


Виразом і символом Великодня є паска, тобто об’єктивований образ сонця, оскільки вона має круглу форму й повинна так само, як і сила сонця, «рости», коли замішане на дріжджах тісто бродить. Слово «паска» на означення білого круглого хліба з’явилося у великодній обрядовості з приходом християнства, а круглий ритуальний хліб (короваї, солодкі бабки, колачі) язичники випікали задовго до нашої ери на честь зростаючого сонця навесні.

Паска – головний символ Великодня


Сьогоднішня паска майже всюди має однакову форму. Давно це був великий хліб, наприклад, із житньої муки. Тепер її печуть зазвичай у «формах». Інколи прикрашають плетінням, косами, вінками, куричками, ружами та ін. На західному Прикарпатті паска зовсім без прикрас.

Про те, якою була обрядовість саме в нашому краї, «Закарпатський кореспондент» поспілкувався з Оксаною Тиховською, завідувачем Навчально-дослідницької лабораторії української літератури та фольклору ДВНЗ «УжНУ», доцентом кафедри української літератури:

«У першій половині 20 століття на Закарпатті паска мала бути велика, оскільки вона є символом багатства. Паска пеклася тільки в "сприятливі дні": вівторок, четвер, суботу; найкраще – в суботу, щоб була хороша. Для паски спочатку роблять "причину" на дріжджах, прикрасивши пасху, її перехрестять, і кладуть на неї гілочку верби. Верба тут постає уособленням чогось святого, оберігає паску від злого впливу і сприяє її росту. На Закарпатті відомий також «такий імітаційний акт, як скакання вгору, щоб паска росла. А щоб руки протягом року не були порожні, то й під час приготування паски вони не повинні бути голими, тоді й цілий рік всього буде вдосталь. Випікання паски, згідно з народними віруваннями, є напівмагічним актом (вона може дуже легко не вдатись, а це катастрофа для господині), тому з нею бережно поводяться, поки вона не виросте, не стане сильною сама по собі (святою)».

Великодня обрядовість на Закарпатті: як у давнину святкували Воскресіння Господнє


Коли "причина" викисне, місять паску руками. Добре вимішана паска смачна. Вона зазвичай робиться з 2-х до 10-х кілограмів муки. До паски звикли додавати молоко, яйця або шафран, щоб була жовта. Додають і масло, цукор, а також "запашне в паску", яке розносять у Великодню п’ятницю. Коли паска вимішана, викисла, її кладуть у "форму" і прикрашають. У теплі вона ще кисне. Коли ж вона викисла в "формі", то кладуть її в натоплену піч (з буковими сухими дровами, які заготовлять напередодні, щоб спеціально випікати паску).

Колись заможні господарі пекли декілька різних за розміром пасок, і, відповідно, вони по-різному називалися: біля головної "паски-матки " печуть ще й "сестру паски" або ще й "другу сестру". Існував колись на Закарпатті звичай пекти "пасочки" – для похресників, бідних, вшанування померлих. Цікаво, що давно паски були такі великі, що треба було піч розбивати, бо інакше з печі їх неможливо було витягти. Очевидно, велика за розміром паска мала символізувати рівень достатку, багатства в родині.

Освячували продукти не в кошиках, а в скатертинах


Існував також певний ритуал освячення паски, яку несли до церкви не в кошику, а замотаною у скатертину. Випечену паску клали на велику тарілку, що стоїть на окремій "великодній" скатертині, яку зав’язували зверху у вузол, щоб в руку можна було взяти. Під паску клали обов’язково яйця, ковбасу, шинку, сир, масло, сіль та ін. На сході Закарпаття паску несли святити у вовняних та полотняних «бесагах» (вони були поширені в гірські частині аж до Колочави і річки Тересви). Але сьогодні їх замінив кошик, яким користуються у долинних регіонах у Мараморощині (виробляють їх в Ізі). У західній частині паску несли в білій домашній гарно вишиваній або тканій скатертині.

«Прикметно, що під час великодніх ритуалів відчувався чіткий гендерний розподіл ролей: жінка повинна була місити тісто, пекти паску, готувати до освячення їжу, але освячувати приготоване нею мав чоловік: Святити паску ніс найстарший в родині – батько, а коли його нема, то син», - зауважує пані Оксана.

Під час освячення паски ставили навколо церкви кожен на своє звичне місце. Були присутні представники усіх сільських родин, тому можна було з’ясувати їх кількість в населеному пункті. Оскільки паска була символом сонця, на ній під час освячення запалювали воскову свічку (обов’язково саме воскову).

Великодня обрядовість на Закарпатті: як у давнину святкували Воскресіння Господнє


Посвятили – і чимдуж додому!


На Закарпатті існували також вірування про необхідність швидкого повернення додому після освячення паски. Той, хто прийде до хати першим, швидше за сусідів, мовляв, буде першим у всьому. Тому після освячення брали паску на плече і бігли з нею додому. Біг на перегони з паскою після освячення був дуже поширеним явищем. Вірили, що біг із посвяченою паскою мав здатність проектувати не тільки життя людини, а й впливати на природу: слід було швидко бігти, щоб сіяння втікало, росло вгору; люди біжать, рухаються, і сіяння біжить, росте. У деяких місцевостях з освяченою паскою тричі оббігали хату, можливо, для того, щоб символічно окреслити коло-оберіг навколо житла й убезпечити його від впливу нечистої сили й усього злого. На Закарпатті молодиці інколи перебігали вулицю з освяченою паскою, щоб діти за аналогією теж швидко почали ходити.

Дослідники відзначають існування тісного зв’язку між тим, що відбувається на Великдень і подіями, що мають місце протягом року. Вважається, що великодні ритуали та обрядодії ніби запрограмовують сценарій року.

Після повернення з освяченою паскою додому, під поріг стелять плетений килимок (символ багатства, як і при інших обрядах). Перед тим, як їсти паску, члени родини спочатку моляться і хрестять її, потім обрізають із чотирьох (або дванадцяти) сторін (і кажуть при цьому "Христос Воскрес!"). Їдять зі всього, освяченого в церкві. Відрізані з паски шматки не викидають, а зберігають до Вознесіння, оскільки приписують їм лікувальні властивості, в першу чергу для худоби (як і крихтам з паски). Існує повір’я: якщо б шматочок паски з’їла миша, то стала б кажаном, виросли б у неї крила. А якщо вмитися водою, якою милося пасхальне корито, пропадуть прищі.

Сама паска після освячення вважається святою, а з неї святість передатися людині чи тварині під час дотику. Наприклад, коли господар повертається з паскою, входить до хліва, і дотикається нею до худоби, "щоб худоба, як тісто росла догори". Паска добра і свята, тому і людина, і худоба, які до неї доторкнулися стають добрими. Освячену паску також кладуть на голову нечемній дитині і поганій худобі, які через контакт з нею стають добрими.

Пасхальні вогні


Оксана Тиховська розповідає, що «під час Великодніх свят, так само як і на Різдво та Купала, побутував звичай розпалювати ритуальні вогнища, які були символом живого вогню, уламком сонячної енергії. Вірили, що в них було втілене прагнення допомогти сонцю, коли воно найбільше цієї допомоги потребує. Значний вплив на ритуал розпалювання вогнища на Великдень мало також релігійне оповідання про те, що охороняючи Христа в гробі, теж розпалювали вогонь».

Великодня обрядовість на Закарпатті: як у давнину святкували Воскресіння Господнє Розпалювання пасхальних вогнів відбувалося у певний час доби й мало свою специфіку, на відміну, наприклад, від вогнів Чистого четверга. Святий суботній вогонь розпалювався після заходу сонця, за старим звичаєм. Цей звичай затримався в західній частині Підкарпаття (починаючи десь від Драгова, на східній частині його майже не знають). Наприклад, починався це так: церковник виносить все сміття і недопалки з церкви і спалює (таким є спосіб знищення святих речей – вогонь їх очищає). Потім розпалювали великодній вогонь. За хвилину вогнище оточувала молодь з села.

Читайте також: Благодатний вогонь зійшов в Єрусалимі: з'явились перші вражаючі кадри

Звичай розпалювання великоднього вогню набув релігійного забарвлення. У церкві горять свічки (народ з подяками молиться та співає), а у той самий час надворі теж розгорається вогонь, стає великим, на сусідніх горах також спалахують вогні, наступає момент підняття. Перш за все з’являється бажання ще його підняти і збільшити. Існувало повір’я, що великодній вогонь має бути чистим – його не можна оскверняти невідповідними речами, не можна зневажати, бо він «святий вогонь».

Великодня обрядовість на Закарпатті: як у давнину святкували Воскресіння Господнє


Невід’ємним атрибутом Великодня є писанка


Традиція писанкарства сягає сивої давнини. Ще наші предки прикрашали великодні яйця різноманітними способами. Наприклад, на Рахівщині, найдавнішою вважається писанка, фарбована воском. Українці вірили, що такі символи є оберегами та відмінними подарунками для близьких.

Здавна вважали, писанка перш за все була подарунками для похресників. Хрещені матері на другий і на третій день свят біля церкви давали своїм похресникам разом з пасочками одне (або два) писані яйця. Коли дають яйце з пасочкою, промовляють, щоб хресник був файний як писанка, а благий як пасочка. Також крашанки приносили як подарунок померлим, залишаючи їх на могилах.

Читайте також: Гуцульський дух і давня техніка: у чому секрет найкращого на Закарпатті дерева з писанок (ФОТО)

Великодні табу


Існував цілий ряд великодніх табу, які мають здатність впливати на хід подій протягом року. Вірили: те, що відбувається сьогодні, буде повторюватися цілий рік, а також через символічну подібність переноситься на інший предмет. Загальновідоме великоднє табу – заборона спати у перший день Великодня. Оскільки, хто спить на Великдень, в того буде сіяння "спати", і вітер, і бурі його перевернуть. Також існувало повір’я: коли жінка спить, то її льон і коноплі будуть спати (лежати). Таке табу вмотивовує недоцільність сну під час свята, оскільки це може спровокувати неврожай та інші негаразди.

Існують й інші табу, які стосуються Великодня. Зокрема, у це свято не можна куштувати надворі паску, бо звірі будуть насіння їсти. Хто на Великдень буде голодний, лінивий, сумний, буде таким цілий рік. Тому на Великдень мають бути всі чисті та ситі.

Великодня обрядовість відігравала важливу роль у житті українців, оскільки утверджувала ідею безперервності людського життя. А на Закарпатті й донині збереглося чимало цікавих вірувань наших предків.

Закарпатський кореспондент


P.S. Редакція видання «Закарпатський кореспондент» вітає всіх читачів із світлим святом Воскресіння Господнього.
Смачної паски, миру та добра! Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Ви зайшли як не зареєстрований користувач!
Додати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Напівжирний Похилий текст Підкреслений текст Закреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вставка посиланняВставка захищеної посилання Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера

Введть те, що бачите на зображенні: