Старий Новий рік або Василя: час забирати сіно з-під столу, їсти карачун та засівати оселі зерном У ніч з 13-го на 14-те січня в Україні святкують Старий Новий рік. Згідно з логікою зимової обрядовості, Новий рік настає після Різдва. Тому православні та греко-католики двічі зустрічають Новий рік – 1 січня святкують разом зі всім світом (відповідно до римо-католицької традиції), а 14 січня – ще раз, продовжуючи різдвяні обряди. Наприклад, на Закарпатті саме 14 січня звільняли дім від тих святкових атрибутів, які були внесені до хати на Святвечір: витягали з-під стола розсипані 6-го січня солому, сіно, вінки з кукурудзяних качанів, розмотували ланцюг, яким був обв’язаний стіл (що символізувало єдність родини). Від Святого вечора до Старого Нового року підлогу ніхто не підмітав, щоб не вимести і не винести щастя та долі з хати. Підмітали аж вранці 14 січня, все сміття збирали на одну купу, несли в сад і потрохи клали під кожне дерево, а потім його підпалювали й у такий спосіб «обкурювали» садовину. Закарпатці вірили: якщо якесь дерево чи кущ не були «обкурені» димом зі спалених різдвяних атрибутів, воно не буде плодоносити протягом року. Тому на Старий Новий рік колись у кожному селі в кожному саду «курилося» під деревами. У ніч на 14 січня на Закарпатті був поширений ритуал ритуального вмивання (подібний до того, що відбувався на Святвечір). Всі члени родини, вставши до сходу сонця, йшли вмиватися, вкинувши попередньо в миску з водою срібні чи інші монети. Таке вмивання «грішми» мало на меті, по-перше, зробити обличчя гарним, білим (тобто «дорогим»), а по-друге, притягнути в життя багатство.  Старого Нового року з нетерпінням чекали хлопчики, адже саме вони були найбажанішими гостями, набуваючи рис давнього божества, котре заклало основи життя Всесвіту. Тому, набравши в кишені або рукавички зерна, хлопчики вирушали до сусідів і родичів засівати. Засівальне зерно мало бути обов’язково ціле, навіть не облущене (ні в якому разі не крупа), оскільки тільки з такого зерна можуть вирости нові колоски (що символізує здатність до відтворення життя). Найчастіше посівали пшеницею, житом, ячменем, вівсом.  Найбільшу «коляду» міг заробити той хлопчик, який приходив посівати першим. Йому доручали обмолотити дідуха (святочного снопа), який стояв на покутті від Різдва. (Зерно з дідуха зберігали до сівби і з нього починали засівання ниви). Солому з дідуха спалювали вранці на Старий Новий рік у садку. Люди вірили, що дим від дідуха дуже корисний, оскільки забезпечує гарний врожай на наступний рік, оберігає дерева від морозу, захищає від шкідників. Згідно з народними уявленнями, цей дим оберігав не лише дерева, але й членів родини, тому вся сім’я стрибала через вогнище, запалене з обмолоченого дідуха, щоб бути здоровими і не хворіти у наступному році, малих дітей переносили крізь дим на руках. Старий рік в Україні називають ще святом Василя, Маланкою. На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де є м'ясні страви, холодець, смажена риба, оселедець, голубці, борщ, пампушки, узвар... Вдруге протягом зимових свят готували кутю. Обов’язковою стравою були вареники, які своєю формою нагадують молодий місяць. У давнину на Новий рік вшановувався саме місяць, а вареники сприймалися як своєрідна їстівна «жертва» нічному світилу. У деяких регіонах України батько, даючи синові вареник, казав: «Їж, сину, та пам’ятай: якщо тобі трапиться зимою збится з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий рік пиріг – і відшукаєш дорогу». Також за новорічною трапезою казали: «На Новий рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!»  У центральній Україні 13 січня випікали два види ритуального хліба – “Маланку” та “Василя”. Замісивши обрядовий новорічний хліб, господиня, не миючи рук від тіста, йшла разом з чоловіком «лякати» дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру або палицю, жінка перевесла, зроблені із соломи, що лежала на долівці від Святого вечора. Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири, або палицею і промовляв: "А чого ти, грушо, не родиш? Я тебе зрубаю, порубаю!" За дерево відповідала дружина: "Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану". Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев'язувала його перевеслом.В обрядодіях на Старий Новий рік важливу роль на Закарпатті відігравав інший ритуальний хліб – карачун (подібний до паски), який випікався перед Святвечором, а з’їдали його аж 14 січня. Господар вранці брав карачун і йшов з ним до криниці по воду, у деяких селах це називалося «йшов купати карачуна» (колись його справді занурювали у воду). Повернувшись до дому з водою, господар кидав карачун через хату (або ж котив його від порога до стола). У такий спосіб відбувалося своєрідне ворожіння: якщо карачун падав на підошву – це віщувало вдалий рік, якщо ж «дуба» (догори підошвою) – до негараздів.  Потім карачун підіймали, розрізали прядиво, яким він був обв’язаний, і аж тоді ламали на шматки й з’їдали, примовляючи: «На Новий рік – керечун утік». Сіно, осику чи кукурудзяне листя з-під карачуна на Старий новий рік не викидали, а обв’язували ним фруктові дерева, щоб краще родили. В історичних джерелах минулого століття на Україні зафіксована і обрядова оранка. Щедрувальники напередодні Нового року тягнули плуг і виконували символічну оранку снігу та землі. Іноді ряджені на Старий новий рік вносили до хати плуг або лише чепіги й імітували оранку, а потім посівали. Це підтверджує міркування, що Новий рік у давнину наші предки зустрічали весною. Новорічні обрядові дії, пов’язані з оранкою, посіванням, обмолочуванням снопа, виконували виключно чоловіки або хлопчики, оскільки ці заняття вважалися чоловічими. Із настанням сутінок 14 січня по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили й гурти дівчат.  Серед ряджених, які ходили від хати до хати 14 січня, найчастіше зустрічалися образи Маланки, Василя, кози, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля, кота... Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. До хати щедрувальники заходили, лише отримавши дозвіл господарів. У хаті спочатку виконувались величальні щедрівки для кожного члена сім'ї, потім співали пісень про Маланку. А Маланка в цей час пряла куделю, пританцьовувала, рухами імітувала дії, оспівані в щедрівці, показуючи, яка вона гарна господиня, і все робила навпаки: підмітала хату від порога до столу, взуття клала на стіл, тарілки під стіл, намагалась допомогти господині підбілити долівку, або помити глиняні стіни. Господарі прагнули завадити їй "наводити порядок" і уважно стежили, щоб Маланка нічого не вкрала. А за вкрадену річ вона просила додатковий викуп, або погрожувала продати її у наступній хаті, там, мовляв, більше дадуть. Іноді їй навмисно клали якусь дівочу річ, щоб Маланка її вкрала, і це віщувало дівчині швидке заміжжя.  Ще одним персонажем серед ряджених, які щедрували на Старий Новий рік, була коза (хлопець, вдягнений у вивернутий хутром догори кожух з маскою кози на обличчі). Ввійшовши до хати, вона спочатку лякала присутніх, намагаючись їх буцнути рогами, а потім під спів щедрувальників відтворювала в танці те, про що співалось в щедрівці. Все закінчувалось тим, що приходили стрільці або хлопці-молодці і вдарили (встрелили) козу в правеє вушко, коза впала й нежива стала. Одним словом, коза помирала, а потім оживала. З одного боку, це символізувало «помирання» й «воскресіння» річного циклу (календарного року), безперервність життя й утверджувалася ідея циклічності: життя-смерть-життя, з іншого – коза є символом місяця, який теж зростає, зменшується, зникає з неба й знову з’являється.На закінчення щедрувальники проголошували вірші з побажаннями щастя, добра в новому році: Вінчую Вам, пане газдо, Щасливий новий рік прожити У радості і веселості На многая і благая літ!!! Далі просили винагороди, для Кози, Маланки або інших ряджених персонажів. Господарі замість грошей або ласощів пропонували Козі сіна, соломи, вівса, бурячків, на що щедрувальники відповідали, що їхня коза цього не їсть, вона полюбляє свіжі паляниці, пироги, а також чарочку і шкварочку, шинку й ковбасу. Почувши про гостинці, до хати заходили “цигани” з “ведмедем” і починали гадати, танцювати, пропонували підкувати коней, або когось із хатніх, господарі на допомогу кликали стражників, які також були серед ряджених, і ті випроводжували з хати гамірних гостей, за що отримували винагороду від господарів. Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалася у народі чарівною. Тому саме тоді дівчата намагалися дізнатися, яка доля на них чекає. Своєрідний прогноз про майбутнє «робила» гілочка вишні, котру ставили на Катерини у воду на покутті. Якщо вона розквітала до Нового року, це вважалося доброю ознакою. Для дівчат були особливі віншування. Наприклад, таке: Вінчуємо тя, красна дівонько, Вінчуємо тя, зеленим вінцем, Зеленим вінцем, красним ленінцем, Красним ленінцем, сими святками, Сими святками, та й руздвяними, Ой сеси святка, святкуй здорова, Святкуй здорова, не сама з собов, Не сама з собов – з няньком, з мамков, З своїми братьми та й із сестрами, З своїми сестрами, з усіма нами, З усіма нами, з колядничками… Про святкування Старого Нового року на Закарпатті «Закарпатському кореспонденту» розповіла Оксана Тиховська, доцент кафедри української літератури УжНУ.  |
||||
128-я бригада, авто, АТО, взятка, винарня, вино, гандбол, гороскоп, граница, депутат, дзюдо, ДТП, Закарпаття, Закарпатье, курс валют, курьез, ліки, Мир, Москаль, Новий Рік, Новини Закарпаття, Отдых, политика, пророчество, развлечения, религия, скандал, спорт, традиция, турист, убийство, ужгород, Україна, Украина, футбол, Хокей, шафрани, Шок, шоу, Эксклюзив
Показати всі теги {link}
Показати всі теги {link}
|
Ви зайшли як не зареєстрований користувач!
|